У всьому світі зростає напруженість у зв’язку із можливістю війни між Росією та Україною. Одне з питань, яке хвилює експертів, полягає в тому, яку роль у такому конфлікті може зіграти Китай, і як ця подія може створити небезпечний прецедент для глобальних амбіцій Китаю, зокрема щодо Тайваню.
Росія зажадала, щоб Україна ніколи не вступала до НАТО. Наприкінці січня вона зібрала 130 000 військовослужбовців на східному кордоні України, щоб залякати західні країни та змусити їх заборонити Україні вступати до альянсу, а також чинити тиск на світову спільноту, щоб вона відмовилася від подальшої мілітаризації регіону.
Китайське керівництво приєдналося до цих зусиль Росії, одночасно прикриваючи історію незаконної експансії.
Міністр закордонних справ Китаю Ван I та держсекретар США Ентоні Блінкен обговорили ситуацію під час телефонної розмови 27 січня. Ван використав цю розмову, щоб сказати Блінкену “зберігайте спокій” і попередив США про необхідність припинити роздмухувати антикитайські настрої.
Ця взаємодія може свідчити, що роль Китаю, як дипломатичного посередника між Росією та рештою світу значно зросла.
Світ після 2014 року
Попри спокусу порівняти нинішню кризу з незаконною анексією Росією Криму у 2014 році, експерти стверджують, що геополітичний та економічний ландшафти у 2022 році є різними.
Найпомітніша відмінність, за їхніми словами, полягає в тому, що Китай гратиме важливу, якщо не домінуючу роль у будь-якому потенційному конфлікті та його кінцевому вирішенні.
Такий стан справ різко контрастує з 2014 роком, коли керівництво китайського режиму відмовилося підтримати претензії Росії до Криму.
“Китай не визнав російську анексію Криму 2014 року, тому що не хотів бути причетним. Китайська делегація двічі утримувалася, коли в ООН висувалися ініціативи щодо офіційного засудження анексії”, — сказав Сем Кесслер, геополітичний аналітик North Star Support Group.
На той час у Китаю було кілька причин для відмови визнати Кримський півострів російською територією.
По-перше, це заважало планам будівництва глибоководного порту в Україні, в який інвестував Китай.
У другому випадку Китай тоді ще не мав таких глибинних економічних зв’язків з Росією, як зараз.
Санкції, запроваджені у 2014 році, дозволили Москві відмовитися від більшості своїх західних економічних інтересів та повернути у бік Китаю та решти Азії.
Це дозволило впорядкувати значні економічні, оборонні, політичні та добросусідські угоди, які важко просувалися раніше.
Цей взаємозв’язок означає, що Китай може втратити набагато більше від санкцій проти Росії у 2022 році, ніж у 2014 році.
Нинішня ситуація та дипломатичні обставини більш розвинені та напружені між усіма залученими сторонами, ніж у 2014 році. Це вплине на Китай як у політичному, так і в економічному плані, оскільки їхні стратегічні позиції зараз пряміші та прозоріші, ніж раніше», — сказав Кесслер.
Коментарі Кесслера збігаються з висновками нещодавньої доповіді з цього питання від Крістофера Міллера, доцента кафедри міжнародної історії Університету Тафтса та співдиректора шкільної програми “Росія та Євразія”.
“Оскільки Китай глибоко переплетений з Росією в плані торгівлі і, меншою мірою, в плані фінансів, він не зможе залишатися осторонь. Пекіну доведеться або відкинути американські санкції та заходи експортного контролю, або допомогти їх застосувати, або зробити щось з обох варіантів”.
У будь-якому випадку Китай буде змушений зробити вибір, — пише Міллер.
Китай — ключ до успіху чи провалу Росії
На думку аналітиків, є дві основні причини, які свідчать про те, що Пекін не підтримає західні санкції проти Росії. Перша у тому, що його залежність від міжнародної торгівлі з Росією зросла.
Друга полягає в тому, що його керівництво не зацікавлене у просуванні американських цілей чи способів ведення бізнесу.
Щодо першого, то в цей час Росія імпортує та експортує більше китайських товарів, ніж будь-яка інша країна світу. Санкції значною мірою порушать роботу китайських державних фірм та російських корпорацій.
Зокрема, у доповіді Міллера міститься попередження про те, що товарні ринки алюмінію, нікелю, міді та паладію можуть бути значно порушені, що призведе до зростання цін, яке ще більше посилить проблеми з ланцюжками постачання для критично важливих технологій, не кажучи вже про енергопостачання в інших секторах.
Для лідерів Комуністичної партії Китаю (КПК) існує й третя проблема – почуття гордості. Гордість, яка не дозволить режиму допустити експортний контроль, який може показати, що Китаю потрібно отримувати дозвіл від США на торгівлю з будь-ким.
“Цього разу, якщо Захід виконає свої найсерйозніші загрози, вплив на Китай може бути глибоким з точки зору економіки, але також і з точки зору репутації”, — пише Міллер. “Якщо Китай дотримуватиметься санкцій США проти Росії, економічна міць Пекіна здаватиметься меншою, а фінансова міць Америки посилиться.
Це підвищує ставки для Пекіна, який у разі кризи може дійти висновку, що він не має іншого вибору, крім як протистояти екстериторіальним санкціям Америки. Якщо це так, то Росія набуде цінного друга в умовах кризи, а Захід може виявитися втягнутим у фінансову війну на два фронти”, — пише Міллер.
Китай сигналізує про підтримку Росії
На думку аналітиків, китайський режим може набути впливу, якщо США спробують посилити санкції проти Росії.
Якщо США введуть санкції проти Росії, Китай може запропонувати кредити покриття втрачених доходів, допомагаючи Росії обійти тяжкість санкцій і посилюючи свій економічний вплив на Росію.
“Китай, швидше за все, не підкориться будь-яким західним санкціям, які будуть введені проти Росії, оскільки він уже рішуче виступив проти санкцій, введених проти Ірану”, — сказав Кесслер.
“Якщо Захід введе додаткові заходи експортного контролю та санкції проти Росії, то Китай зможе знайти способи порушити їх, покладаючи при цьому вину на Захід”, — додав Кесслер.
Очікується, що Путін відвідає Китай у лютому, а за останній рік дві країни провели спільні військові навчання безпрецедентного масштабу.
Хоча Китай є ключем до успіху Росії, проте його комуністичне керівництво не таке альтруїстичне, як хотілося б вірити Росії. І повільний перехід Китаю до провідної ролі у китайсько-російських відносинах може мати свою ціну для Росії.
Хоча Пекін навряд чи безпосередньо допомагатиме в конфлікті між Росією та Україною, він допоможе Росії уникнути покарання і ретельно прорахувати заходи у відповідь США.
Україна: Прецедент для війни із Тайванем?
Російсько-українська криза — це лакмусовий папір для життєздатності альтернативи США у встановленні міжнародного порядку. Для керівництва КПК це можливість перевірити ефективність авторитарного управління на противагу ліберально-демократичним ідеалам, втіленим у міжнародному порядку, заснованому на правилах та під керівництвом США.
За словами Міллера, Китай використовуватиме кризу в Україні для оцінки ефективності реагування США на регіональні проблеми по всій Євразії та визначення того, якими мають бути заходи у відповідь.
Спостереження Китаю за українською кризою впливатимуть на те, як він діятиме у своєму прагненні об’єднати Тайвань із материком.
“Росія та Китай, швидше за все, спостерігають за кожним найменшим кроком Заходу та перевіряють їх, щоб побачити, як він реагує”, — сказав Кесслер.
Це сильно вплине на майбутні рішення Китаю щодо Тайваню, тим більше, що на Сі Цзіньпіна чекають перевибори.
Посол Китаю в США Цінь Ган у незвичайно прямій заяві під час інтерв’ю 27 січня сказав, що США зіткнуться з “військовим конфліктом” через Тайвань, якщо демократичний уряд острова продовжить домагатися незалежності від режиму КПК.
За словами Кесслера, те, які уроки КПК зрештою витягне із зусиль США щодо введення санкцій проти Росії, може мати глибокі наслідки для подальшого успіху США в Індо-Тихоокеанському регіоні й за кордоном, оскільки чиновники КПК розглядають напруженість, що триває, як випробування американської потужності.
Кінцева мета для Росії та Китаю, швидше за все, полягає в тому, щоб з’ясувати потенціал прихильності та рішучості Заходу.
Автор статті Ендрю Торнбрук — репортер The Epoch Times, який висвітлює питання, пов’язані з Китаєм, з акцентом на оборону, військові справи та національну безпеку. Має ступінь магістра з військової історії Норвічського університету.
Думка автора статті може не збігатися з думкою The Epoch Times.
За матеріалами The Epoch Times USA
