Дослідники виявили на території Марокко залишки невеликого птерозавра з дуже довгим і тонким беззубим дзьобом. Учені припускають, що він годувався подібно до сучасних ківі або кулик, зондуючи субстрат в пошуках безхребетних. Як наголошується в статті для журналу , знахідка цього виду істотно розширює уявлення про різноманітність птерозаврів.
Протягом більшої частини мезозою місце звичних зараз пернатих займали крилаті рептилії птерозаври. Вони були надзвичайно різноманітні: за даними палеонтологів, серед птерозаврів зустрічалися всеїдні гіганти, дрібні мисливці на комах, рибалки і навіть .
Команді дослідників на чолі з Роєм Смітом (Roy E. Smith) з Батського університету вдалося розширити список птерозаврів. В ході робіт в південно-східній частині Марокко вони виявили кілька незвичайних скам’янілостей. Проаналізувавши структуру залишків, палеонтологи дійшли висновку, що перед ними фрагменти верхньої і нижньої щелепи невідомого раніше птерозавра.
Знахідка стала основою для опису нового виду, який отримав назву Leptostomia begaaensis. Він досягав розмірів сучасної індички, тобто за мірками птерозаврів був зовсім не великим. Самою незвичайною рисою L. begaaensis був його дзьоб — судячи з будови щелеп, він був беззубим, тонким і дуже довгим. Подібного не було у жодного з відомих видів птерозаврів.
Незвичайний вигляд L. begaaensis нагадав вченим сучасних птахів — деяких кулик, ібісів або ківі. Вони знаходять корм, зондуючи ґрунт або мул чутливими довгими дзьобами. Ймовірно, новий птерозавр теж дотримувався такої стратегії. Цей вид існував близько ста мільйонів років тому, коли територія сучасного Марокко була покрита густою мережею річок і річкових дельт. На їх піщаних і мулистих берегах L. begaaensis міг знайти достатньо корму — черв’яків, молюсків і ракоподібних.
Раніше здатність добувати їжу за допомогою зондування вже приписували деяким видам крилатих ящерів, зокрема гігантському Quetzalcoatlus northropi. Палеонтологи навіть знаходили в скам’янілому мулі сліди передбачуваного годування птерозаврів з родів Purbeckopus і Pteraichnus — ряди отворів, форма яких відповідала за формою їх дзьобам. Однак L. begaaensis – перший вид, чия морфологія настільки чітко вказує на адаптацію до зондування.
На жаль, відсутність інших частин тіла L. begaaensis не дозволяє робити остаточні висновки про його поведінку. Крім того, неясно, до якої еволюційної лінії птерозаврів він належав.
За словами авторів, відкриття демонструє, зокрема, наскільки неповні знання про птерозаврів. Це пов’язано з тим, що їх залишки розподілені вкрай нерівномірно. Кращі умови для поховання існували на річкових і морських узбережжях, тому більшість відомих птерозаврів — навколоводні. Про види, які жили в лісах або на рівнинах, відомо набагато менше.
