Рослиноїдні рептилії лістрозаври, які жили в Антарктиді в ранньому тріасі, впадали в зимову сплячку. До такого висновку прийшли американські палеонтологи, вивчивши їхні викопні ікла. Дентин на іклах наростав нерівномірно, що свідчить про регулярний метаболічний стрес. Як відзначають автори в статті для журналу , це ще одне свідчення фізіологічної гнучкості лістрозаврів, яка допомогла їм пережити велике вимирання на рубежі пермі і тріасу.
У далекому минулому Антарктида була набагато більш придатною для життя, ніж сьогодні. Проте, більшу частину своєї історії цей континент розташовувався у високих широтах з вираженою полярною ніччю і відрізнявся прохолодним сезонним кліматом. Палеонтологи припускають, що в темну і холодну пору року деякі місцеві рослини скидали листя, а тварини мігрували або впадали в сплячку.
Викопні рідко дозволяють робити висновки про поведінку давно вимерлих тварин. Однак Меган Вітні (Megan R. Whitney) з Гарварду і її колега Крістіан Сідор (Christian A. Sidor) з Вашингтонського університету знайшли спосіб дізнатися, як стародавні мешканці Антарктиди виживали в суворому кліматі.
Палеонтологи зосередилися на лістрозаврах (Lystrosaurus), які відносяться до великих рослиноїдних рептилій групи синапсидів (Synapsida). У ранньому тріасі (близько 250 мільйонів років тому) представники цього роду були поширені по всьому світу, зокрема на території нинішньої Антарктиди. Відмінними рисами лістрозаврів були значні ікла неясного призначення, які росли протягом усього життя.
Якщо антарктичні лістрозаври впадали в сплячку, ріст іклів у них повинен був тимчасово сповільнюватися. У пошуках вказівок на це дослідники порівняли дентинові кільця на іклах шести антарктичних і чотирьох південноафриканських лістрозаврів. Південна Африка в тріасі межувала з Антарктидою в складі Пангеї, але лежала в 900 кілометрах на північ від неї, так що клімат тут не був сезонним, і в сплячці не було необхідності.
На іклах примірників з обох популяцій вчені виявили тонкі регулярні кільця дентину, що свідчать про нормальний ріст, а також більш широкі кільця — ознаки метаболічного стресу. У південноафриканських лістрозаврів ці мітки були відносно вузькими та зустрічалися рідко. Однак на іклах особин з Антарктиди дослідники побачили більш значні й часті стресові кільця.
Швидше за все, не кожне широке кільце дентину відповідає уповільненню метаболізму в холодний період. Проте, найширші з них, особливо ті, які слідують один за одним, не можна пояснити інакше, ніж сплячкою. Судячи з цього, антарктичні лістрозаври могли прокидатися і знову засипати по кілька разів за зиму — так само як деякі сучасні ссавці. Це вказує на ймовірну теплокровність цих рептилій.
Лістрозаври — одні з небагатьох великих хребетних, які зуміли пережити масове вимирання на рубежі пермі і тріасу. Передбачається, що в цьому їм допомогли гнучка фізіологія і здатність рити нори, які використовувалися як притулки. Можливо, ці ж якості дозволили лістрозаврам навчитися впадати в сплячку і заселити Антарктиду.
Практично повна відсутність наземних екосистем в сучасній Антарктиді — швидше виняток, ніж правило. У минулому цей континент був домом для різноманітної флори і фауни.
