Моя [Дэвіда Т. Джонса] дружина і я вперше дізналися про продаж органів (насильницьке вилучення життєво важливих органів у живих людей) влітку 2006 року, коли ми відвідали нашого друга Девіда Кілгура в Оттаві. У той час Девід разом зі своїми колегами збирав докази щодо цих злочинів. Особливу увагу в цій доповіді було приділено зловживанням чиновників компартії Китаю щодо послідовників Фалуньгун.
#img_center_nostream#Ми були вражені і спершу скептично поставилися до повідомлень, які більше були схожі на науково-фантастичну історію жахів, аніж на стандартну медичну процедуру. Йшлося про операції, які виконуються досвідченими хірургами, які відмовилися від основного правила медичної етики — «перш за все не нашкодити».
В процесі надання невеликої допомоги у редагуванні доповіді, ми, однак, переконалися, що таке дійсно відбувається. Витяг органів був організований і управлявся китайськими лідерами, і вони просто не могли стверджувати, що не знають про те, що відбувається. Логіка була невблаганна: трансплантацій було набагато більше, аніж кількості страт ув’язнених або випадків, коли сім’ї добровільно погоджувалися на передачу органів своїх померлих родичів.
Докази цього злочину були (і залишаються) непрямими; прямі докази відсутні зовсім, тому що неможливо, щоб жертва — послідовник Фалуньгун — повернулася до життя і розповіла, які її органи були вирізані.
Кілгур і його колеги зробили неоціненний внесок у розкриття насильницького вилучення органів та участі у цій справі китайських чиновників, чим привернули увагу світової спільноти. У щорічному звіті Державного департаменту США з прав людини насильницьке вилучення органів було і продовжує залишатися проблемою, яку необхідно розслідувати.
Але навіть китайські лідери не можуть заперечувати, що вбивства заради органів дійсно відбуваються, і основним джерелом органів служать саме послідовники Фалуньгун.
Хоча, звичайно, вони заперечують це.
Така всесвітня увага спонукала комуністичну владу Китаю до дій.
Вони заборонили пересадку органів для іноземців і перестали використовувати органи страчених ув’язнених. Такі «реформи» потягнули за собою величезну паперову тяганину.
Більше того, офіційний Пекін заявив, що після липневої міжнародної конференції з пересадки органів в Гонконзі нинішня китайська система трансплантації органів домоглася міжнародного визнання.
Незалежні спостерігачі заявляють, що річні показники по трансплантології в Китаї значно вищі тих, про які заявляє офіційний Пекін (від 60 до 100 тис. проти 10 тис. [Заявлених Китаєм]). З огляду на велику кількість випадків лицемірства з боку влади КНР в минулому, такі заяви неможливо приймати за чисту монету.
Більше того, в китайській системі трансплантації немає прозорості, що в свою чергу не дозволяє перевірити заяви Пекіна або провести незалежне розслідування.
Проте, головне питання залишається невирішеним: як ми можемо покласти край цьому злочину. Багато тисяч послідовників Фалуньгун, уйгури, тибетці і християнські громади були вбиті заради органів. Ці злочини неспівмірні з Голокостом, але, звичайно, є неприпустимими у 21 столітті. Це повинно припинитися. Найбільш потенційно ефективний підхід припинити злочини — це продовжувати наполегливо говорити про це в приватній бесіді з високопоставленими чиновниками КНР. Акції протесту [проти китайської політики] з інших питань організовують різні країни. У Китаї централізоване суспільство; всі зміни відбуваються за указом центрального уряду, а не за особистим переконанням звичайного начальника.
Така громадська ганьба значно більше впливає на політичну верхівку. Ефективніше було б притягувати до відповідальності порушників, причетних до конкретних випадків вбивства заради органів (і до корупції, задіяної в цьому процесі). Для президента Сі Цзіньпіна боротьба з корупцією, схоже, є священною справою. І, схоже, вбивство заради грошей від продажу органів — це потенційно одна з головних тем [для розслідування] в його списку. Це зробило б його [Сі Цзіньпіна] більш популярним. Водночас, це актуально, особливо зараз, коли чимало заможних китайців цим користується.
Давайте уявимо собі світовий ринок органів, який би допоміг вирішити питання браку органів. На ньому можна буде знайти список потенційних донорів органів (або сімей, в яких хтось скоро помре) разом із зазначенням подробиць про конкретний орган і прогнозованою ціною. Таких людей будуть ретельно перевіряти, щоб гарантувати чесність угоди покупця і продавця. У вирішенні цього питання могло б допомогти клонування, або біологічно вирощені органи і, схоже, що це стане можливим протягом найближчих 50 років. Але на сьогодні нам доступна тільки стандартна процедура з трансплантації.
Девід Т. Джонс
#img_left#Девід Т. Джонс є співробітником Вищої дипломатичної служби Державного департаменту США. Він опублікував кілька сотень книг і статей на американсько-канадські теми з питань зовнішньої політики. Протягом своєї 30-річної кар’єри він спеціалізувався на військово-політичних питаннях і був радником для двох начальників штабу Сухопутних військ. «Альтернативна Північна Америка: чому можуть навчити один одного США і Канада» — одна з його відомих книжок.
Думка, виражена в даній статті, є думкою автора і не обов’язково відображає думку редакції «Велика Епоха».
