Чжу Юаньчжан — імператор «великий воїтель», який мав скромне походження. Ілюстрація: Юань Фан/Велика Епоха
Чжу Юаньчжан (1328—1398) був родом із бідної селянської родини. Перш ніж у 1352 році приєднатися до армії повстанців проти монгольської династії Юань, йому довелося побувати пастухом, жебраком і монахом.
За кілька років в армії він проявив себе як один із наймогутніших військових діячів. Незважаючи на низький рівень освіти, завдяки своїй винятковій проникливості він запросив і привернув до кола своїх радників багатьох учених людей. Водночас із цим від радників він навчився офіційній китайській мові, конфуціанській класиці, вивчив структуру влади і китайську історію. В 1367 році Чжу переміг інших повстанців та об’єднав Південний Китай, таким чином, ставши єдиним національним очільником повстанців проти монгольської династії Юань.
У січні 1368 році Чжу проголосив себе імператором династії Мін (дослівно «світлий», «яскравий», «мудрий») під ім’ям Хун’у («великий воїтель»). Він зробив своєю столицею Нанкін і відправив війська завойовувати північ, де, як і раніше, правили монголи. У серпні 1368 року його загін захопив столицю монголів Ханбалик або Даду (пізніше перейменовану в Пекін) та офіційно поклав край правлінню монголів у Китаї. Заснована Чжу Юаньчжаном династія Мін правила Китаєм понад 270 років.
Коли армія Чжу Юаньчжана взяла столицю династії Юань Даду, то генерали принесли йому в подарунок вишукані ювелірні вироби, добуті в палаці і в місті. Імператриця сказала: «Всі ці прикраси воістину дорогоцінні, але як же династія Юань, навіть із такими ювелірними виробами, могла втратити свою столицю?» Крім того, вона сказала: «Ми — імператор й імператриця, але ми ніколи не повинні забувати своє скромне походження. Я чула, що розкіш веде до пихи, а недбалість приносить небезпеку. Тому ми завжди маємо тримати свою свідомість готовою до невидимих труднощів навіть у мирний час. Ваше Величносте, бажаю, щоб вашій країні служили обдаровані люди».
Чжу оцінив її слова, погодився з необхідністю мати обдарованих людей та урочисто пообіцяв, що ніколи не віддаватиметься розкоші. Він одразу ж видав указ, що забороняє дарувати йому будь-які скарби, і почав залучати на службу талановитих людей з усієї країни.
Пройшовши в юності під час правління монголів через багато страждань, Чжу ввів багато заходів, аби сприяти відновленню економіки і поліпшенню життя людей. Він наказав створити неоконфуціанські школи на всіх місцевих рівнях. Уряд видавав субсидії ученим і студентам, аби допомогти їм розпочати громадянську службу. На кожному рівні були введені іспити, щоб відбирати в уряд найобдарованіших. Аби знизити податковий тиск на людей, військові загони отримали землю для вирощування зернових культур, щоб у мирний період вони могли підтримувати себе самі. Ця система називалася Вейсі («пост охорони»). Повною мірою усвідомлюючи страждання, які спричиняють продажні чиновники в адміністраціях, Чжу жорстоко карав винних. Із тих, хто скоїв злочини, публічно здирали шкіру, чи били їх до смерті товстими бамбуковими палицями. Навіть родичі імператора не були застраховані від таких нещадних покарань за зловживання.
На початку свого правління Чжу створив строгу правову базу для утримання можновладців від продажності, аби після війни швидко відновити економіку. Оскільки в сусідніх країнах на північний захід і на південний захід від кордонів чай був рідкістю, уряд Мін створив обмеження на експорт чаю і видав «чайний декрет», який передбачав, що чаєм може обмінюватися з іншими країнами лише держава і тільки на коней, а за контрабанду чаю чекає смертна кара. Крім того, Декрет також постановив, що прикордонники, які халатно ставитимуться до контрабанди чаю, також будуть суворо каратися.
Один із зятів імператора відав дипломатичними місіями на заході, він скористався своєю посадою, аби провезти чай контрабандою через кордон і на цьому добре нажитися. Його не наважився зупинити ніхто, крім молодшого чиновника місцевого самоврядування, якого слуги та охорона зятя імператора побили. Молодший чиновник вирішив оскаржити цю справу в імператора. Чжу Юаньчжан був розлючений таким зловживанням службовим становищем і наказав публічно стратити зятя та його спільників, а також нагородити молодшого чиновника. Вчинок імператора і його слова про те, що «ніхто не перебуває вище закону» високо оцінюють і досі.
Все життя Чжу Юаньчжан надзвичайно ретельно працював над реформою управління. Маючи скромне походження і будучи в молодості малоосвіченим, він присвятив своє життя відбору талановитих людей, створюючи школи і вводячи багаторівневі іспити на повітовому, провінційному та національному рівні. Він призначив чиновників для керування військовими справами, щоб обмежити владу військових генералів. Він залишив систему Вейсі, аби зменшити податковий тягар свого народу.
Імператор також строго заборонив євнухам у палаці втручатися в державні справи і жорстоко карав за зловживання, аби викорінити корупцію.
Він випустив Звід законів Великої Мін, який регулював правову систему країни. Хоча його мета, як вважалося, була підтримувати високо централізовану систему його правління, завдяки вжитим їм заходам йому вдалося створити звід чітких законів, вельми стабільні спільноти, економічне процвітання і краще життя для народу.
Читайте також:
Історія Китаю (125): Чжан Саньфен — безсмертний засновник Тайцзіцюань
Історія Китаю (120): Чингісхан — засновник Монгольської імперії
Історія Китаю: від давнини до наших днів
