У Китаї в період Весни і Осені, який тривав з 770 до 476 рр. до н.е., в царстві Цзінь жив сліпий вчитель музики. Він народився в 572 рр. до н.е. і звали його Ши Куан. Його гра на гучжен — семиструнному китайському музичному інструменті сімейства цитрових — була чудовою. Говорили, що його віртуозне виконання могло змусити коней кинути їжу і, завмерши, слухати музику, а птахи, вражені музикою, зліталися, розкривши дзьоба, з якого випадала їжа.
Ши Куан — китайський бог музики. Ілюстрація: Цзона Йе/Велика Епоха
Ши Куан вважав, що музика здатна викликати розквіт чи занепад у царстві. Гарна музика, на його думку, збігається з природними законами всесвіту, завдяки чому цар і його народ можуть бути натхнені дотримуватися моральності і слідувати правилам поведінки. Людям слід виховати в собі чесноти, щоб відповідати світлій музиці, і тоді мир і щастя будуть панувати в цьому царстві, оскільки люди будуть дотримуватися моралі. А темна і занепадницька музика приведе царство до занепаду.
Якось цзіньський цар наполіг на тому, щоб Ши Куан зіграв йому піднесену музику, хоча той його попередив, що така музика годиться тільки для царя, що володіє великими чеснотами. Перша пісня, неохоче виконана ним, привабила прекрасних журавлів (в ті часи це вважалося добрим знаком), які залетіли у двір і почали танцювати під цю музику. Це здивувало всіх навколо, і цар, незважаючи на невдоволення Ши Куана, наказав йому виконати ще більш піднесену мелодію. За перших акордів музики зібралися темні хмари, і люта буря раптово зірвала з даху черепицю. Цар в страху втік, а небо знову стало ясним, як тільки Ши Куан перестав грати. Відтоді люди стали ще більше захоплюватися ним і проявляти набагато більшу повагу до благородної музики.
Окрім гри на музичному інструменті, Ши Куан давав цареві мудрі й сміливі поради з управління державою. Коли цар висловив співчуття з приводу сліпоти Ши Куана, той відповів, що існує п’ять типів сліпоти, які ще гірші, ніж його страждання. Це коли цар сліпий до несправедливості, сліпий до здатностей чиновника, сліпий до доброчесних людей, наосліп починає війну і сліпий до благоденства своїх підлеглих. Таке царство буде приречене на загибель, а його народ буде багато страждати. Зворушений словами Ши Куана, цар вирішив бути більш старанним у справах царства і правити добродійно.
Але минув час, цар постарів і став вести марнотратний спосіб життя. Він закрив очі на муки свого народу і забув добрі поради, тому Ши Куан вирішив більше для нього не грати. Тримаючи в руках музичний інструмент, він розлучився з життям на очах у царя в надії пробудити в ньому совість, але це виявилося марним. Царство занепало, і, врешті-решт, перестало існувати.
Вважалося, що, хоча Ши Куан був сліпим, його досягнення в музиці і ясне розуміння, як потрібно управляти царством, були тісно пов’язані з тим, що він старанно «вивчав зв’язок між всесвітом і людиною, розумінням змін у минулому і сьогоденні».
За легендами, Ши Куан став богом, завідувачем музикою, і покровителем сліпих віщунів.
Читайте також:
Історія Китаю
Історія Китаю (20): Чжуанцзи — великий учитель Дао, порівнянний із Лаоцзи
Історія Китаю (19): Моцзи — великий китайський мислитель, прихильник миру і любові
Історія Китаю (18): Менцзи — другий мудрець школи Конфуція
