Бурхливий розвиток прогресу приносить, на жаль, не тільки очевидні плюси для нашого життя, а й створює реальну загрозу. Колосальне забруднення довкілля побутовими відходами потребує невідкладного й серйозного вирішення. У розвинених країнах уже давно практикують роздільний збір сміття. Які ж перспективи такої практики в Україні, і чи реально це взагалі?
#img_left#Незважаючи на те, що уряд вживав певних заходів щодо відходів — у січні 2013 року було схвалено Концепцію Загальнодержавної програми поводження з відходами на 2013—2020 роки та розроблено проект Програми — проблема засмічення довкілля на сьогодні близька до катастрофічної. Через брак коштів Програму не затверджено, а безліч суттєвих недоліків у сфері поводження з твердими побутовими відходами (ТПВ) продовжують гальмувати розвиток України у напрямку їх екологічно безпечної переробки. Усі санкції, на жаль, залишаються на папері, а в реальності — лише купа сміттєзвалищ, які поступово й неухильно руйнують довкілля та наше здоров’я.
За словами Дениса Павловського, координатора проектів з хімічної безпеки ВЕГО «МАМА-86», роздільний збір сміття не є прибутковим для України насамперед через нерозвиненість ринку збуту вторинної сировини.
«Якщо, наприклад, в Австрії, Німеччині та інших країнах ЄС ТПВ поділяються на сім-вісім фракцій, — говорить експерт, — то для України кращим буде варіант поділу ТПВ на дві фракції: суху (скло, папір, метал, пластик) і вологу (залишки харчових продуктів, деревинні відходи та рослинні рештки). У країні потрібно створити дійову інфраструктуру поводження з ТПВ від їх роздільного збору до переробки та збуту вторинної сировини (пластику, металу, паперу, гуми тощо), а це потребує залучення зацікавленого бізнесу, створення сприятливих інвестиційних умов та проведення інформаційно-просвітницьких кампаній для населення. На жаль, сьогодні ми можемо доволі часто спостерігати, як частково розділені відходи у баках біля будинків змішуються у вантажівці перевізниками або при розміщенні на полігонах».
Останні дані статистики свідчать, що поводження з ТПВ в Україні є ще дуже далеким від європейських стандартів. Так, згідно з даними Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства, в Україні за 2012 р. було утворено близько 13 млн тонн ТПВ (або 59 млн м³). Близько 94% цих відходів було розміщено на 6,7 тис. сміттєзвалищах і полігонах загальною площею понад 10 тис. га, решту — перероблено або спалено. У європейських країнах аналогічний показник становить більше 65% (порівняйте з 4% в Україні).
#img_right#Сумним фактом залишається те, що держава не тільки не сприяє розвитку роздільного збору сміття, а й часто придушує в зародку цю практику.Так, за інформацією прес-служби Генеральної прокуратури України, у 2013 р. чиновники Львівської міської ради прибрали до своїх кишень 2 млн гривень, які були виділені на утилізацію ТПВ у місті. У цьому ж році аналогічні випадки трапилися у Запорізькій, Донецькій, Вінницькій, Волинській та Херсонській областях.
Окрім державних коштів, які можуть бути зухвало «витрачені» не за призначенням, є ще гроші, стягнуті з населення за вивіз сміття, які також можуть бути використані нецільовим чином.
«Гроші від населення отримують комунальні підприємства, які розподіляють кошти між перевізниками сміття, що виграли тендер, — розповідає Денис Павловський. — Перевізники за ці кошти обслуговують транспорт, компенсують логістичні витрати і розраховуються з власниками полігонів за захоронення сміття. У результаті використання коштів за такою схемою, ми маємо 5% (334 од.) перевантажених сміттєзвалищ, 13% (878 од.) полігонів, які не відповідають нормам екологічної безпеки та мільйонні борги перевізників перед власниками полігонів».
На думку експертів, для створення ефективної сфери поводження з ТПВ та уникнення розкрадання коштів, комунальне підприємство повинно бути єдиним оператором, мати власну техніку для перевезення ТПВ та полігони. Це дасть змогу не тільки створити умови для ефективної переробки ТПВ, але й сформувати прозорість використання коштів.
Говорячи про перспективи роздільного збору сміття в Україні, не можна оминути вирішення проблеми вологої (органічної) фракції. У Німеччині відходи органічного походження компостуються та використовуються як добриво для рослин, як сировина для гідролізного процесу, в результаті якого отримують біогаз або тверде паливо для біокотлів. У країнах ЄС існують приклади заміни у виробничих процесах вугілля та газу на біогаз або тверде паливо, 2 тонни якого у промисловості замінюють 1 тис.м³ природного газу.
Але, за словами Дениса Павловського, це доволі трудоємкий процес, адже для того, щоб відходи були скомпостовані, потрібно близько трьох-чотирьох тижнів. До того ж, переробка органічних відходів на електроенергію і газ не є прибутковим процесом. Тариф на зелену енергетику в Україні дуже низький, його необхідно підвищувати.
Практика роздільного збору сміття в Україні могла б реалізуватися, якби вона була комплексною, але для цього замало змін тільки на теорії (як частіше за все відбувається).
На думку Дениса Павловського, у сфері поводження з ТПВ повинен працювати принцип «забруднювач платить».
«Виробники реалізують споживачам продукцію за ціною, яка складається не тільки з вартості виробу, а й із вартості його упаковки, тому вони повинні сплачувати оператору за утилізацію тари й упаковки, — стверджує експерт. — Якщо говорити про відходи електронного й електричного обладнання (побутова техніка, комп’ютери, монітори, телефони тощо) та відпрацьовані батарейки, які є небезпечними відходами у складі ТПВ, тут має працювати принцип розширення відповідальності виробника, за яким виробник або імпортер несуть повну фінансову відповідальність за утилізацію цього типу відходів».
Читайте також:
Німець розповів, як із української соломи зробити якісну нафту
Куди в Україні здати відпрацьовані батарейки
Ртуть в Україні: масове накопичення на смітниках
