Трепанація черепа у давній Америці: як вона проводилась?

Історикам чимало відомо про операції трепанації, які проводились давніми лікарями в Перу. До такого способу лікування вдавались як тоді, коли у хворого боліла голова або були забої мозку, так і тоді, коли пацієнт мав проблеми із серцем.

Нещодавно археологи в провінції Андауайлас, південно-центральній провінції Анд, знайшли залишки 32 осіб. На їхніх останках залишались сліди 45 різних процедур трепанації. Всі кістки належать до періоду 1000—1250 років нашої ери.

Трепанація з лівого боку голови пройшла успішно, про що свідчать кістяні вирости на її місці. А отвір у верхній частині черепа свідчить або про неуспішне завершення операції, або про те, що він був зроблений одразу після смерті пацієнта. Отвори поруч свідчать про те, що череп після смерті людини використовувався давніми медиками для тренування. Фото: Danielle Kurin

Операції трепанації вперше почали проводитись у центральних Андах в ранній проміжний період, близько 200—600 років нашої ери, говорить Даніель Курін, голова археологічної групи із Каліфорнійського університету в Санта-Барбарі.

За її словами, така практика хоч і не здобула загального визнання, але була досить поширеною до того часу, поки іспанські колоністи не викорінили її. Трепанацію в давньому Перу робили у випадках, коли у людини були забої мозку або вона мала психосоматичні та неврологічні захворювання.

«Протягом приблизно 400 років, від 600 до 1000 року н.е., область, в якій я працюю — Андауайлас — була процвітаючою провінцією загадкової імперії, відомої як Вари, — говорить Даніель Курін. — З достеменно невідомих причин імперія раптом впала. А крах цивілізації приносить багато проблем».

За її словами, в період занепаду люди починають активніше шукати способи вирішення перепон, з якими вони стикнулись, і розвивають матеріальну культуру, з’являються передові інновації. Так, у давніх перуанців була введена практика трепанації, яка мала відповісти на такі виклики того часу, як все більш поширене насильство, хвороби та злидні.

Для трепанації тоді використовувались різні методики: отвір в кістці черепу могли вишкрябувати, вирізати або висвердлювати. До того ж всі ці техніки були поширені в один і той самий час: давні люди експериментували і шукали кращі способи проведення таких операцій, вважають археологи.

А доказом того, що подібні операції проходили успішно, були кістяні вирости по краях дірок у черепах, які виростали через кілька років після трепанації. Якщо пацієнт не виживав, його череп свого роду «жертвувався науці» для досліджень. Це були майже тільки чоловічі черепи — проводити операції трепанації жінкам та дітям в цій місцевості було заборонено.

«Тренувались» прадавні лікарі також на свіжих трупах. Одні отвори на їхніх головах були глибшими, одні меншими — лікарі-початківці експериментували із ручним дрилем, вивчаючи, скільки обертів потрібно зробити, щоб зробити отвір в черепі.

А от теорію про те, що подібні операції були не тільки медичними, а й використовувались як тортури, дослідниця Даніель Курін відкидає. За її словами, судячи з археологічних знахідок, лікарі намагались вберегти життя хворому — на рештках після невдалих операцій були видні залишки медичних препаратів, а голову для таких операцій голили.

Прадавні лікарі використовували різні інструменти, щоб отримати отвори потрібного розміру та форми. Фото: Danielle Kurin

Залишки тіл жителів давнього Перу, які містять на собі сліди трепанації, можна побачити в багатьох музеях, зокрема в музеї Смітсонівського інституту у Вашингтоні, Музеї природничої історії імені Філда в Чикаго та в Музеї антропології імені Херст в Берклі.

Цікавим є і те, що навіть більш давні археологічні знахідки свідчать про проведення операцій трепанації в різних частинах світу у такий давній період, як у 6—7 тисячолітті до нашої ери, але вони є менше вивченими. Так, один із найдавніших черепів зі слідами трепанації був знайдений в Україні на стоянці Василівка ІІ і датується 7300—6220 рр. до н.е. Інші черепи з подібними слідами були виявлені у Франції та Азербайджані і датуються приблизно 5000 роком до нашої ери.