Представляємо п’яту частину подорожніх нотаток Ігоря Борзаковського, який мандрував по Індії і Непалу. Тут він розповідає про свої враження про індійське місто Варанасі.
| Читайте також: |
Після того, як приїхав у Варанасі, зрозумів, де перебуваю, тільки на другий день. Виявляється, я оселився в самому центрі буддизму Індії — район Сарнат. Це місце, де принц з роду Шак’їв — Сідхартха Гаутама — знайшов просвітлення і став Буддою.
Ходив вулицями і не міг зрозуміти, чому навколо так багато туристів і різних храмів. Видно, мій друг чернець говорив мені про це, просто моя англійська недостатньо хороша. Тут дуже багато буддійських храмів, заснованих представниками різних країн, наприклад храм китайського буддизму, храм Шрі-Ланки, Таїланду і т.д.
Свастика на брамі буддійського храму. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха
Буддійські скульптури. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха
Безліч красивих парків, величезна статуя Будди вражають.
Статуя Будди. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха
Але найбільше мене вразило відвідування місця, де росте дерево бодхі, під яким Будда знайшов просвітлення. 2500 років відтоді минуло, а воно росте й досі.
Згадав історію і пройнявся станом Будди, коли він вирішив, що не встане з місця, поки не досягне духовного звільнення.
Дерево бодхі, під яким Шак’ямуні досяг просвітління. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха
Прямо біля дерева — скульптури п’яти перших учнів Будди, з якими він практикував аскетизм.
З історії, після того як принц Сідхартха залишив своє царство, він пішов до саньясинів і став вчитися їхній практиці. Саньясини відмовлялися від усього мирського, жили в лісі і харчувалися тільки зернами, буквально пару зерняток на день, і пили воду. Іншу їжу їсти їм не дозволялося.
Так принц практикував багато років, поки його тіло не знесилило. У той час від нього залишилися тільки шкіра та кістки. Коли Сідхартха раптом зрозумів, що духовне визволення зовсім не залежить від того, наскільки людина жорстока до свого тіла, до нього підійшла дівчина і запропонувала рис.
Погодившись, Сідхартха почав їсти, в цей час його товариші по навчанню — саньясини — побачили це і вирішили, що він зійшов з праведного шляху, зрадив школу, і пішли від нього.
Після того як Сідхартха досяг просвітління, зрозумівши чотири благородних істини, його стали називати Буддою або «пробудженим». Він розшукав аскетів, з якими практикував раніше, і, після недовгої розмови з ним вони все зрозуміли і стали першими учнями Будди.
Перші учні Будди слухають проповідь. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха
У індусів вважається великою честю померти і зазнати кремації в священному місті Варанасі на річці Ганг, тому тут щодня спалюється багато трупів, які везуть з усієї Індії і здійснюють обряди поховання. Вода в річці дуже брудна, але це не бентежить індусів, вони там купаються, абсолютно не переживаючи, разом з коровами, адже ріка священна…
Корови купаються в річці. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха
Річка Ганг. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха
Зараз ширина Гангу невелика, але коли в липні настає сезон дощів, вона розливається так сильно, що не видно іншого берега, затоплюючи будинки, що розташовані поблизу, і тоді народ переселяється зі своїх будинків на час паводку.
Ще хочу зазначити, що європейці велику увагу приділяють зовнішнім формам, щоб все було чисто, стерильно, йшло за певними правилами. Індуси ж зовнішнім проявам приділяють набагато менше уваги, зате вони більш багаті духовно, і мені здається, що це одна з основних причин, яка приваблює безліч туристів в цю країну.
Індуси дуже доброзичливі, рідко можна побачити прояв злості або агресії — навпаки, всі до тебе дуже уважні, всі навколо посміхаються. Якщо у тебе якась проблема, всі активно намагаються допомогти абсолютно безкорисливо.
Індуси відрізняються добродушністю. Фото: Ігор Борзаковський/Велика Епоха
Одного разу коли їхали на темпу (це у індусів такий мотоцикл-таксі з кабінкою, в нього примудряються залізти до 15 осіб) з Гангу в Сарнат, потрапили в пробку. Виявилося, що нам назустріч їхало кілька машин і на цій вузенькій вуличці ніяк не було можливості розминутися. Відразу виникла думка: зараз щось буде, але, всупереч очікуванням, конфлікту не відбулося. Якось мирно обидві сторони поступилися одна одній дорогою і потихеньку роз’їхалися. Подумав тоді, що у нас за такої ситуації вже напевно виникла б бійка. При дуже щільному русі транспорту і майже відсутності правил, аварій я за весь час перебування в Індії не бачив.
В уявленні більшості індусів білі люди — це або англійці чи американці з відповідними гаманцями, тому вони дивуються, коли бачать, що хтось не замовляє собі рикшу, а йде пішки, або сидить під деревом і там їсть огірок, а не замовляє їжу в ресторані.
В Індії ходити без одягу вважається непристойним. Коли я знімав футболку (адже спека під сорок і вище), то ловив на собі пильні погляди. У деяких запитував: «Це що не добре у вас вважається, коли я без футболки?». Вони казали: «Та ні-ні, ноу проблем». Але все ж зрозумів, що так не прийнято.
7 квітня в Варанасі до мене приєдналася знайома з Києва, у неї порвалися штани, і вона наділа шорти. Це, звичайно, треба було бачити — дев’яносто дев’ять відсотків індусів, в тому числі і жінок, заворожено дивилися на неї, не відриваючи поглядів. У індусів не прийнято жінці оголяти різні частини тіла, навіть на руки вони одягають довгі рукавички, які повністю закривають руки. Для деяких білих людей ці правила здаються смішними…
