«Кожному мандрівникові хочеться відвідати колишню радянську республіку». Так відповів на питання про популярні туристичні напрямки в найближчі п’ять років творець знаменитих путівників «Лоунлі планет» Тоні Уілер. Західному мандрівникові цікаво подивитися, як розвивалися пострадянські країни з моменту здобуття незалежності, та що в них залишилося від радянської епохи. З викладених мною нижче причин, Узбекистан, найімовірніше, виявиться одним з найпопулярніших маршрутів.
Самарканд, мавзолей Тимура Гур Емір.
Фото: geo-club/liveinternet.ru
Серйозну підтримку в розвитку туризму надає Узбекистану Євросоюз. Країни Європейської співдружності останнім часом розвивають активний діалог на вищому рівні з колишніми радянськими республіками Центральної Азії. Першочергова мета європейців — надати підтримку в зміцненні кордонів для усунення небезпеки з боку ісламського тероризму та наркоторгівлі в зв’язку з виведенням військ міжнародної коаліції з Афганістану, яке завершиться в 2014 році.
Нинішній Узбекистан переживає непрості часи суперечливих прагнень. З одного боку, узбекам дуже хочеться «осучасніти», а з іншого — зберегти цілими й неушкодженими старі звички. Наприклад, 56-річна екскурсовод Ірина в різнобарвній шовковій сукні та хустці, як того вимагає справжня традиція, з тугою зізнається, що «колись освіта і медицина були безкоштовними, роботи вистачало на всіх, а в наші дні від безробітних нікуди дітися, просто напасть якась».
Літня жінка в традиційному вбранні.
Фото: Олена Голишева і Франсиско Гавілан
У той же час 24-річна викладачка іспанської мови Анастасія виглядає цілком по-сучасному — в стильному брючному костюмі та з ідеально накладеним макіяжем. За словами Анастасії, вона «згодна будь-що віддати, щоб побувати в Європі, а особливо в Іспанії», яку шалено любить. Побачити країни Заходу, як стверджує Анастасія, це все одно що «відчути ритми сучасного світу». Анастасія — звичайна дівчина нашого часу. У вихідні вона разом з друзями ходить на дискотеку і в караоке-бар, п’є джин, тонік або кока-колу. Правда, її приятелям більше до смаку національний напій «горілка», який вони поглинають до, під час і після їжі.
Звичаї та обичаї проти сучасності
Як правило, узбеки дуже ввічливі, усміхнені та доброзичливі. І ще додам фразу, що стала майже банальною — вони дуже гостинні. Втім, що б ми не думали про стереотипи, але в цих краях є два правила етикету, яких варто шанобливо дотримувати. Потрібно знімати взуття перед входом у будинок (застелений прекрасними килимами) і вітати господарів за місцевим звичаєм. Коли ви чуєте «Ассаламу алейкум» («мир вам»), то відповідайте «ва-алейкум ас-салям» («і вам мир»), при цьому приклавши праву руку до серця і злегка нахиливши голову, як прийнято в тутешніх краях. Дотримуйтесь цих невигадливих правил, і ви дуже швидко заведете собі друзів.
Коли узбек запрошує до себе додому випити піалу чаю, то насправді одним чаєм частування не обмежиться. Приготуйтеся до того, що вас зустрінуть як шанованого гостя; посадять за стіл, що ломиться від місцевих делікатесів, свіжих фруктів, горіхів і солодощів, а після «піали чаю» нагодують ситним обідом.
Узбецьке чаювання.
Фото: Олена Голишева і Франсиско Гавілан
Стати гостем в Узбекистані дуже просто, навіть абсолютно про це не замислюючись. Часом цілком достатньо однієї лише неспішної прогулянки вуличкою і наміру сфотографувати фасад уподобаного будинку (як сталося з автором цієї статті), щоб господар помітив вас і тут же запросив покуштувати чаю і радо поговорити. І це не дивно — після довгого періоду усамітненого життя узбеки використовують будь-яку можливість, щоб завести друзів серед іноземців.
Однак, є одна узбецька традиція, яка з великими труднощами вписується в «сучасність» — це шлюб за домовленістю. Як правило, батьки сина самі вирішують, хто стане йому дружиною. Також вірно й те, що чоловіки і жінки можуть укладати союз по любові без втручання батьків з обох сторін. Проблема полягає в тому, що при будь-якому варіанті шлюбу жінка завжди повинна піти в сім’ю чоловіка і жити разом з його батьками. Молода жінка тужить і сумує за своєю матір’ю — адже після заміжжя їй дозволено бачитися з нею всього раз на два тижні. Що вдієш, такі неписані правила.
Молода узбечка.
Фото: Олена Голишева і Франсиско Гавілан
До традиційних обов’язків невістки також належить прибирання о 7 ранку великого двору, яким, зазвичай, розпоряджаються три або чотири сім’ї. Разом з тим, відповідно до тієї ж традиції, вважається, що найсмачніший плов (національна страва — рис з різноманітними добавками) можуть приготувати тільки чоловіки. Все це говорить про те, що в узбецькому суспільстві як і раніше зберігається верховенство чоловіків. Вони називають це відданістю традиціям.
Молода жінка в традиційному вбранні.
Фото: Олена Голишева і Франсиско Гавілан
Неспокійне минуле Самарканда
Сильні світу цього постійно звертали свій погляд на Узбекистан не тільки з причини стратегічно важливого розташування держави, територією якої пролягав Великий шовковий шлях. Владик вабив овіяний міфами й легендами Самарканд — одне з найстаріших міст світу. Йому майже стільки ж років (2750), скільки Вавилону, Афінам або Риму. Історики і поети називали Самарканд — столицю декількох імперій — Римом Сходу, перлиною світу або східним Едемом.
Для європейців подорож Центральною Азією завжди була небезпечним заняттям. Одним із небагатьох сміливців, який наважився побувати в цьому регіоні, був Марко Поло. Він відвідав Центральну Азію в 1273 році, прямуючи в Китай. Знаменитому венеціанцеві пощастило застати Самарканд за часів його процвітання. Однак мирно й спокійно місту вдавалося жити далеко не завжди. Якщо перерахувати імена завойовників і загарбників Самарканда, то список вийде дуже і дуже довгим.
У 329 році місто розграбували війська Олександра Македонського. Згодом воно пережило вторгнення китайців і персів. У 8 столітті Самарканд захопили араби й перетворили його в культурний центр ісламу. Три століття тому місто знову зазнало руйнувань від полчищ жахливого Чингізхана. А в 1370 році інший жорстокий правитель і полководець Тимур (Тамерлан), покровитель мистецтва і науки, вибрав Самарканд столицею своєї імперії, що простягалася на всю Центральну Азію.
Саме за часів правління Тамерлана місто досягло вершини могутності та процвітання. Своєю розкішшю і пишністю Самарканд став відомий далеко за межами Центральної Азії. Сорок тисяч наметів прикрашали вишукані шовки та коштовності, 12 розкішних садів оточували столицю могутньої імперії, а селища в околицях Самарканда носили назви столиць світу. У цю епоху, і особливо за часів правління Тимуридів, було зведено більшість архітектурних шедеврів міста.
Як цікавий факт зауважу: першим і єдиним послом західних країн, що зважився відвідати імперію Тамерлана, став посланник іспанського короля Руї Гонсалес де Клавіхо. Іспанський посол прибув до Самарканду наприкінці 1404 р. і залишався в місті близько півроку. Рідкісна спостережливість іспанця допомогла йому дохідливо зафіксувати в щоденнику місцеві звичаї і події, цікаві для нас як свого роду історична енциклопедія.
Найзнаменитіша площа в світі
Велич і краса Самарканда настільки чарівні, що здатні миттю полонити душу будь-якого гостя, який ступає у володіння стародавнього міста. Так, у колишній столиці імперії Тимура є чим помилуватися. Адже багато шедеврів зодчества прекрасно дожили до наших днів у первісному вигляді або були з любов’ю відреставровані. Яскравий тому приклад — велика площа Регістан 14-го століття (буквально — місце, вкрите піском).
Площа Регістан.
Фото: Олена Голишева і Франсиско Гавілан
У середні віки Регістан виконував роль центральної площі, куди сходилися шість головних вулиць міста. Багато хто вважає її найчарівнішою площею в світі. Можна сказати, що Регістан — це серце історичного Самарканда. Тут розташований знаменитий архітектурний ансамбль із трьох масивних і величних медресе (мусульманських навчальних закладів). Західна будова — медресе Улугбека. Це найстаріше медресе в архітектурному комплексі, зведене правителем Тимуридів і вченим-астрономом Улугбека в 1417 році. Східна — медресе Шердор («обитель левів», 1636 р). І центральна будова з однойменною мечеттю — медресе Тіллі-Карі («позолочене», 1660 р).
Медресе Улугбека.
Фото: Arian Zwegers/wikimedia.org
Медресе Шердор.
Фото: Олена Голишева і Франсиско Гавілан
Тим, кому хочеться не тільки помилуватися старовинним ансамблем, але також відчути його, можна порадити ось що. Присядьте на площі, вдихніть повітря на повні груди й відпустіть думки. І через якийсь час ви ненадовго забудете про світ навколо себе і станете часткою далекого минулого Самарканда.
Медресе Тіллі-Карі.
Фото: Nikolaus/wikimedia.org
Буде зовсім чудово, якщо вам удасться поговорити з аксакалами — сивочолими дідусями, яких тут дуже поважають — і отримати від них пару-трійку порад. Обличчя аксакалів, заховані під тюрбанами з 40 оборотів матерії, посмуговані тисячами зморшок, які вважаються ознакою глибокої мудрості. Вони дивляться на вас з неприхованою цікавістю, немов очікуючи, що ви запитаєте їх про що-небудь.
Мечеть Бібі Ханум.
Фото: Shakti/wikimedia.org
Але Самарканд — це не тільки площа Регістан. У місті, що купається в листі красивих садів, предостатньо знаменитих архітектурних і археологічних пам’яток. Це й мавзолей самого Тамерлана Гур Емір, мечеть Бібі Ханум, Сіабський базар (що розташований за 10 хвилин ходьби від Регістану), ансамбль мавзолеїв Шахи Зінда і найбільша на Сході обсерваторія Улугбека. З її допомогою в 1437 році астрономи склали зоряний каталог «Гурганський зідж», що містив відомості про 1018 зірок.
Ансамбль мавзолеїв Шахи Зінда.
Фото: Олена Голишева і Франсиско Гавілан
Обсерваторія Улугбека.
Фото: Oleg Brovko/wikimedia.org
Самарканд — місто з багатим історичним минулим. У його старій частині розташовані сотні медресе (найбільш важливих будівель ісламської архітектури), палаців і приміщень для гаремів, а також цікавих музеїв, присвячених мистецтву і спадщині міста. Усього й не перелічиш. Самарканд наших днів зовсім інший. Це сучасне місто, просторе, з довгими проспектами, красивими парками і великими будівлями в радянському стилі, готелями, ресторанами (як традиційними на кшталт «Беш Чінор», де готують найсмачніший плов; так і елегантними на кшталт «Карімбек») та інше-інше-інше…
Усе це й складає зміст соціального та політичного суверенітету країни після набуття нею незалежності в 1989 році. Саме таку суміш традиції і сучасності міжнародне співтовариство називає «узбецькою моделлю» — країна, відчайдушно намагається розірвати економічну залежність від Росії і знову здобути верховенство в Центральній Азії. Наостанок зауважу: Узбекистан унікальний ще й тим, що це єдина держава, яка не має виходу до моря й оточена країнами, які, в свою чергу, не є морськими державами. Сухопутна країна в кільці таких же сухопутних сусідів.
Франсиско Гавілан — письменник і психолог. Він відвідав понад сотні країн, жив серед кочівників Казахстану, а також серед індіанців мапуче в чилійських Андах. Він опублікував безліч статей і книг на тему самодопомоги, перекладених кількома мовами, в тому числі корейською і російською.
Сайт автора: www.franciscogavilan.net.
