Останнім часом в ЗМІ та особливо інтернет-блогах активно обговорюється тема «Світового уряду», створення «Нового світового порядку» і т. п. Але що думають про «теорію змови» й «таємний світовий уряд» експерти?
#img_left#Коротко прокоментував це питання доктор соціологічних наук, професор Національної академії державного управління при Президентові України Едуард Афонін під час прес-конференції на тему «Криза земної цивілізації: міф чи реальність».
— В принципі, коли висувається теза про можливість існування єдиного наднаціонального, наддержавного центру управління в новий час — це помилкове уявлення або нерозуміння взагалі природи процесів глобалізації. Це повною мірою відноситься і до такої поважної міжнародної організації, як Організація Об’єднаних Націй. Знайомлячись, наприклад, з так званою трансформацією західноєвропейських міжнародних структур, переконуєшся, що їхня сутність, починаючи від початку постановки проблеми, все більше зміщувалась в бік розширення цих організацій на Схід. Що стосується ООН, то її трансформація все більш постає як її переродження в бік організації програм та проектів.
Пізніше Едуард Афонін розкрив журналісту Великої Епохи своє розуміння соціально-психологічної природи «теорії світового уряду». Зокрема, з посиланням на відомого французького психолога Сержа Московічі (його книгу «Машина, яка творить богів», 1988) і результати досліджень, проведених в рамках української наукової школи архетипіки, він повідомив про розкриті взаємозв’язки між світоглядом людини та його психологічним типом. Так, психологічному типу людини-екстраверта, що домінував у відмираючу суспільно-історичну епоху модерна (період від Великої французької революції 1789–1794 років до початку нинішніх трансформацій, до подій Великої депресії 20-30-х рр. ХХ ст.), відповідав соціально-класовий світогляд. В рамках цієї психології та ідеології, яка їй відповідає, затверджувалась «теорія світового уряду», вважає експерт. А новий психологічний тип людини-інтроверта, що виходить на світову арену, несе з собою нову — плюралістичну ідеологію, яка робить неспроможною стару — моністичну (орієнтовану на єдиний центр) систему організації міжнародних відносин. Саме цим, на думку Едуарда Афоніна, можна пояснити переродження ООН в світову організацію програм і проектів.
Е.А.: В контексті соціально-психологічних змін змінюються й інструменти державного управління в Україні, а також міждержавного управління на пострадянському просторі та в світі, що зазначає трансформаційних змін, реформ, тощо. І в цьому зв’язку люди, що несуть старий світогляд, старі уявлення, тяжіють до моделей та інструментів минулого. Вони звикли використовувати ідеальні моделі й традиційні способи вирішення. А нове середовище, нові умови диктують нові способи рішень. Я можу тільки цим пояснити й виправдати прихильників ідеї світового уряду — тобто стереотипами свідомості.
— А чи переслідують люди, які підтримують або популяризують цю ідею, якісь цілі?
Е.А.: Хочу навести приклад: Ви ж не запідозрите в злому намірі директора Інституту економіки та прогнозування НАН України академіка Валерія Михайловича Гейця?
— Навряд чи.
Е.А.: А він (якщо судити по його інтерв’ю інтернет-виданню «Економічна правда») є прихильником тих, хто поділяє ідею «світового уряду».
Іншим прикладом того ж роду може служити позиція нашого російського колеги, доктора політичних наук Павленко Володимира Петровича, співробітника апарату Ради Федерації РФ. Він, зокрема, негативно ставиться до ідеологемі «сталого розвитку», яка є фундаментальною для нового — постмодерного суспільства. Я, наприклад, поділяю цю ідею. Скажу навіть більше, схильний віднести її до орієнтирів-символів майбутнього — постмодерного суспільства. Словом, ми з ним стоїмо на діаметрально протилежних світоглядних позиціях. Він є прихильником лівих світоглядних ідеологій в той час, як я відношу себе до прихильників ліберально-демократичних поглядів. Тут, якщо покопатися, то можна вийти на причини, що лежать в наших соціально-психологічних відмінностях: екстраверта / інтроверта.
У цих двох психологічно різних людей формується різний світогляд. У екстраверта — матеріалістичний світогляд, і він прихильник лівих ідей, а у інтроверта — ідеалістичний, що зближує його з прихильниками «правих» ідеологій. Тобто психологія зумовлює й світоглядну позицію людини.
— Чи означає це, що деякі політичні форми відійдуть у минуле?
Е.А.: Якщо переформулювати Ваше питання і спитати, чи піде з нашого життя ліва ідеологія? Ні, вона залишиться. Навіть більше того, до неї сьогодні все більш схильні країни євроатлантичного ареалу.
Якщо сказати в цілому, то так вже влаштована людська природа, що прагнучи довести якусь із ознак людських якостей (наприклад, екстраверта/інтроверта) до абсолюту, ми раптом отримуємо його протилежність. Тобто число екстравертів або інтровертів, як би ми не намагались, ми не зможемо довести до 100%.
Тобто існує якась міра, якісь межі мінімуму і максимуму. Мінімум, після якого виникає стійка соціальна поведінка й відтворення соціально-психологічної ознаки — це одна третина інтровертів. Однак стійке зростання цієї ознаки можливе лише до певної межі — 87%. За цим порогом прагнення використовувати фактори, які збільшать кількість інтровертів, призведе до абсолютно протилежного результату. Це я кажу до того, що абсолютизувати це явище — це значить не розуміти соціально-психологічної природи людини.
