Фотографії космосу. Тінь Місяця.
Фото: nasa.gov
Темна пляма на хмарному покриві Землі — це тінь Місяця під час кільцевого сонячного затемнення 20 травня. Зображення отримано астронавтом Доном Петтітом з борту МКС.
Фотографії космосу. Марсіанські дюни.
Фото: NASA/JPL-Caltech/Univ. of Arizona
Орбітальний зонд Mars Reconnaissance Orbiter зобразив всередині ударного кратера, розташованого в області Марса Noachis Terra, піщані дюни. Розмір зображення в поперечнику становить близько 1 км. Піщані дюни різної форми та величини є найпоширенішими утвореннями на червоній планеті.
Фотографії космосу. Марсіанський кратер Індевор.
Фото: NASA/JPL-Caltech/Cornell/Arizona State Univ.
Марсоход Opportunity зобразив панораму ударного кратера Індевор (верхня частина знімка). Фото знято в період з 16:30 до 17:00 за місцевим часом. На знімку внизу також добре видно власна тінь марсохода. Opportunity займається вивченням кратера, діаметр якого становить 22 км, з серпня 2011 року. Зображення кратера показано в псевдокольорах, що дозволяють краще бачити відмінності в геологічній будові кратера. Наприклад, пофарбовані в темні кольори утворення відповідають піщаним дюнам.
Фотографії космосу. «Привид Міраха», що ожив.
Фото: NASA/JPL-Caltech
Орбітальний телескоп GALEX відобразив в ультрафіолеті галактику «Привид Міраха» або NGC 404.В лівій частині складеного зображення показано фото в діапазоні видимого світла, у правій — дані телескопа GALEX. Область зйомки в обох випадках однакова і становить 55 тис. світлових років в поперечнику. Галактика NGC 404 видніється як яскрава пляма в самому центрі знімка. Однак у видимому світлі випромінювання галактики майже скривається за потужним випромінюванням червоного гіганта Мірах, через що галактика і отримала свою назву «Привид Міраха».
Астрономи довгий час вважали, що NGC 404 — практично мертва галактика. На подив учених, дані телескопу GALEX довели, що ця думка помилкова. У галактиці все ще тривають процеси утворення нових зірок. На фото праворуч видно оточуючі центр NGC 404 кільця молодих зірок, показані синім кольором.
Галактика «Привид Міраха» знаходиться в сузір’ї Андромеди і віддалена від нас на 11 млн світлових років. Зірка Мірах, видима неозброєним оком, набагато ближче до Землі — вона відстоїть всього на 200 світлових років.
Фотографії космосу. Анатомія галактики М33.
Фото: NASA/JPL-Caltech
На складеному зображенні показана галактика NGC598 або М33 одночасно в ультрафіолетовому світлі (дані телескопа GALEX) та інфрачервоному діапазонах (дані телескопа «Спітцер»). Таке поєднання дозволяє астрономам краще зрозуміти структуру досліджуваного об’єкта та взаємодію молодих зірок з розігрітим міжзоряним пилом. В деяких областях галактики дуже багато пилу — зірок або зовсім мало, або вони приховані під покривом пилу і газу, які вони розігрівають своїм світінням. На периферії галактики ситуація протилежна — там міститься безліч нових зірок і дуже мало міжзоряної речовини.
Молоді зірки світяться тут блакитним ультрафіолетом (далекий діапазон), більш старі світила випромінюють ультрафіолет ближнього діапазону (зелений колір), а збагачений органічними молекулами міжзоряний пил показаний червоним кольором (інфрачервоний діапазон).
Галактика М33 — одна з найближчих до нас великих галактик. Вона розташована в сузір’ї Трикутника на відстані 2,9 млн світлових років і є частиною місцевого скупчення галактик.
Фотографії космосу. Галактика «Срібна Монета».
Фото: NASA/JPL-Caltech
Орбітальний телескоп GALEX отримав ультрафіолетове зображення однієї з найбільш яскравих спіральних галактик «Срібної Монети» або NGC 253. Галактика знаходиться в сузір’ї Скульптора і віддалена від нас на 10 млн світлових років. NGC 253 видна майже з ребра. На знімку синім кольором пофарбовані регіони активного формування зірок та відсутність пилу. М’яке золотаве світіння далекого діапазону ультрафіолетового спектру створює міжзоряна речовина галактики.
Фотографії космосу. Танець галактик.
Фото: NASA/JPL-Caltech
На знімку, отриманому в ультрафіолетовому діапазоні телескопом GALEX, показано красиве явище гравітаційного танцю двох галактик — величезної спіральної NGC 1512 і невеликої еліптичної NGC 1510. Їх розділяє всього 68 тис. світлових років, і багато астрономів вважає, що зіткнення цих галактик в майбутньому неминуче. Уже зараз видно перші ознаки близької гравітаційної взаємодії — форма зовнішніх рукавів спіральної галактики спотворюється під впливом еліптичної сусідки.
Фотографії космосу. Галактичне тріо.
Фото: NASA/JPL-Caltech
Телескоп GALEX (дослідник еволюції галактик) сфотографував тріо галактик в сузір’ї Діви: NGC 5560 (вгорі), NGC 5566 (посередині) і NGC 5569 (внизу). Внутрішнє кільце середньої галактики утворено двома яскравими рукавами, що перекриваються і приєднуються до центральної перемички. Сама перемичка не видна в ультрафіолеті, тому що вона утворена старими або невеликими за масою зірками, які не випромінюють світла в ультрафіолеті. Ззовні кільце NGC 5566 спотворене, а диск галактики вгорі знімку (NGC 5560) явно деформований — ці галактики пережили в минулому близькі гравітаційні взаємодії з іншими зоряними монстрами. Нижній на знімку галактиці явно пощастило більше, її форми не виглядають понівеченими міжгалактичними битвами.
Фотографії космосу. Що там, за Діоною?
Фото: nasa.gov
Коли зонд "Кассіні" пролітав поблизу супутника Сатурна Діони, він зробив знімок, на якому окрім Діони видні кільця Сатурна і два маленьких супутника: Епіметей і Прометей. На зображенні видно частину покритої кратерами білосніжної поверхні Діони, що контрастує з тонкими кільцями Сатурна і порівняно темною поверхнею Епіметея. «Кассіні» зробив цю фотографію з відстані всього 100 тис. км від поверхні Діони.
Фотографії космосу. Спіраль всередині спіралі.
Фото: ESA/Hubble & NASA
На складеному зображенні показана спіральна галактика-матрьошка ESO 498-G5, сфотографована у видимому та ультрафіолетовому діапазонах телескопом «Хаббл». Особливістю цієї галактики є те, що структура її рукавів по всій довжині настільки пухка, що центр (або балджа) ESO 498-G5 виглядає як мініатюрна спіральна галактика, контрастуючи зі щільно упакованими центрами еліптичних галактик або світимими скупченнями зірок, що утворюють центр класичних спіральних галактик.
Галактики, подібні ESO 498-G5, астрономи відносять до структур з дископодібним центром або псевдобалджем на відміну від еліптичних галактик, структуру центру яких прийнято вважати класичною. Як з’ясували астрономи, в спіральних центрах галактик-матрьошок процеси інтенсивного утворення зірок не припиняються, тоді як в галактиках з класичним центром утворення нових зірок з часом поступово згасає. Є і ще одна відмінність: у класичних центрах зірки переміщуються по випадкових орбітах, а рух зірок у псевдоцентрах відображає динаміку рукавів. Також варто відзначити і відмінність в еволюції: класичні центри формуються зазвичай при злитті галактик, а структура псевдоцентрів формується поступово в міру міграції зірок і пилу всередину галактики.
Галактика ESO 498-G5 знаходиться в сузір’ї Компаса на відстані 100 мільйонів світлових років.
Фотографії космосу. Галактика «Вертушка» в кольорі.
Фото: NASA/CXC/SAO/STScI/JPL-Caltech
Зображення галактики «Вертушка» або М101 отримано шляхом накладення знімків чотирьох орбітальних телескопів НАСА в діапазонах видимого, інфрачервоного, ультрафіолетового та рентгенівського випромінювань. Такі складові зображення дозволяють астрономам краще зрозуміти процеси, що відбуваються в галактиці.
«Вертушка» знаходиться в сузір’ї Великої Ведмедиці й віддалена від нас на 21 млн світлових років. Її діаметр близько 170 тис. світлових років, що приблизно на 70% більше діаметру Чумацького Шляху.
Найгарячіші та енергонасичені області показані фіолетовим кольором. Це зафіксоване обсерваторією «Чандра» рентгенівське випромінювання зірок, які вибухнули, а також розігрітого до мільйонів градусів газу та речовини, що оточує чорні діри.
Відтінки червоного кольору — інфрачервоне випромінювання пилових хмар в областях утворення зірок, прийняте телескопом «Спітцер».
Жовтий колір відповідає випромінюванню зірок у діапазоні видимого світла (дані телескопа «Хаббл»).
Блакитним кольором позначено ультрафіолетове випромінювання гарячих молодих зірок віком близько 1 млн років (дані телескопа GALEX).
Фотографії космосу. Пилові туманності в сузір’ї Скорпіона.
Фото: NASA/John Davis
Пилові хмари не тільки послаблюють світло далеких зірок, але також відбивають світло ближніх світил. Оскільки яскраві зірки зазвичай сяють синім світлом видимого діапазону, а міжзоряний пил розсіює синє світло краще, ніж червоне, то пилові відбивні туманності світяться саме синім. Прикладами можуть служити пилові туманності біля зірок сузір’я Скорпіона (угорі ліворуч і внизу справа), віддалені від нас на відстань близько 600 світлових років. Зрозуміло, що випромінювання гарячих зірок змушує пил світитися також червоним світлом. Фотони ультрафіолету іонізують міжзоряний водень, і при рекомбінації електронів атоми випромінюють характерне червоне світло.
Фотографії космосу. З архіву НАСА — політ корабля «Аврора-7».
Фото: nasa.gov
50 років тому, 24 травня 1962 року, астронавт Скотт Карпентер виконав другий орбітальний пілотований політ на кораблі «Аврора-7» за програмою «Меркурій». На знімку астронавт Скотт Карпентер дивиться всередину корабля перед стартом.
Фотографії космосу. Космічна вантажівка SpaceX Dragon наближається до МКС.
Фото: nasa.gov
Перший приватний транспортний космічний корабель SpaceX Dragon наближається 25 травня 2012 року до МКС для подальшої стиковки. Корабель SpaceX Dragon відправився до МКС 22 травня 2012 року. Повернення вантажівки на Землю заплановано на 31 травня 2012 року.
Фотографії космосу. SpaceX Dragon захоплений маніпулятором «Канадарм2».
Фото: nasa.gov
Астронавти експедиції МКС-31 Дон Петтіт і Андре Кейперс 25 травня 2012 захопили вантажівку «Дракон» маніпулятором «Канадарм2» для наступного приєднання корабля до стикувального вузла модуля МКС «Гармонія».
Фотографії космосу. SpaceX Dragon зсередини.
Фото: ESA/NASA
Вид зсередини першої приватної космічної вантажівки SpaceX Dragon надано астронавтом Європейського космічного агентства Андре Кейперсом.
