Понад 70% китайських мільйонерів або вже емігрували за кордон, або збираються це зробити. Офіційні китайські ЗМІ пишуть, що це відбувається через відсутність у Китаї самостійності у підприємств і здатності захистити себе, а необхідне налагодження особистих зв’язків з чиновниками стає занадто витратним.
#img_left#У недавній статті видання Global Times, що підконтрольне китайському урядові, журналіст «Женьмінь Жибао» Цзян Юаньцзя написав, що коли в червні цього року ректор сінгапурського державного університету Чжень Юньнянь відвідав китайські провінції Чжецзян і Гуандун, він зазначив, що на його подив численніо забезпечені люди в цих провінціях планують емігрувати і перевезти за кордон свої підприємства.
У статті йдеться, що ця ситуація в Китаї стає все більш серйознішою, у великих китайських бізнесменів немає здатності самостійно захистити себе, вони можуть розвиватися тільки спираючись на інших. Як тільки вони відчувають небезпеку й у той же час особисті зв’язки з чиновниками їм не допомагають або ж підтримання цих зв’язків стають занадто витратним, вони просто тікають з країни.
У квітні цього року Торговий Банк Китаю спільно з американською інвестиційною групою Bain Capital опублікували «Звіт про особисті статки в Китаї 2011», в якому говориться, що 27% китайців, особистий статок яких перевищує 100 млн юанів ($ 14,2 млн) вже емігрували за кордон, а 47% збираються це зробити.
У своїй статті Цзян Юаньцзя пише, що витік за кордон великої кількості капіталів разом з їх власниками в Китаї вже давно не є новиною. Нині численні середні і малі підприємства реєструються на біржовому майданчику Zhongxiao ban та Китайському біржовому майданчику для стартапів. Як тільки вони виводять свої акції на ринок цінних паперів, то відразу можуть заробити сотні мільйонів юанів. Їх господарі і чиновники, з якими вони пов’язані, за одну ніч можуть стати мільйонерами. Незабаром після цього вони виводять гроші і йдуть з компаній, їдучи за кордон.
Проте, шлях на біржі для цих компаній дуже не простий, пише автор статті. Щоб «прокласти дорогу» треба витратити чимало коштів. Дуже багато чиновників і іже з ними спіткнулися на цьому шляху.
Крім цього в Китаї багатство дуже багатьох мільйонерів отримані зовсім не їхніми компаніями або їх розвитком, а накопичені різними хитрими методами за допомогою використання лазівок в законодавстві. Тому на душі у цих людей постійне занепокоєння.
Звичайно, також численні підприємства працюють на законних підставах і піднімаються за рахунок своїх власних сил, але через численні недосконалості законодавства та різних штучних факторів, несприятливого інвестиційного середовища і так далі, вони теж не відчувають себе в безпеці.
Глибоко вивчаючи це питання, ректор Чжень Юньнянь виявив, що якщо місцевий китайський чиновник «поклав око» на чиєсь багатство, то ніякими засобами неможливо йому протистояти.
Ден Сяопін говорив, що потрібно дозволити спочатку розбагатіти невеликій частині народу, а потім вони потягнуть за собою решту і буде досягнуто загальне процвітання.
«Нині частина людей у Китаї вже розбагатіла, але якщо вони всі виїдуть з країни зі своїми багатствами, то як же розбагатіє більша частина населення, що залишилася?», – запитує автор статті.
