14 жовтня під час лекції в Колумбійському університеті пан Дікоттер розповів про свої дослідження, результати яких і лягли в основу його праці «Mao’s Great Famine: The History of China’s Most Devastating Catastrophe».
Дікоттер викладає сучасну історію Китаю та Гонконгу в лондонському університеті. Свою книгу він написав на підставі архівів КНР провінційного і повітового рівня, до яких він одержав доступ застосувавши різні хитрування та свої зв’язки з китайськими чиновниками, повідомляє радіо «Вільна Азія».
Професор розповів, що Мао Цзедун вважав селян, які в той час становили практично все населення країни, за приховану революційну силу. Він часто говорив, що під час війни неодмінно будуть вбиті люди і нічого страшного якщо загине половина, адже залишиться ще половина. Людей партія розглядала просто як біологічну масу, а не як окремих особистостей.
За даними автора книги, в ті роки у Китаї неприродною смертю загинули понад 45 млн. чоловік. Більшість із них померли від голоду і насильства.
Трагедія в тому, що їжа в ті роки була, але Уряд вибирав, кому її давати, а кому ні. Продукти також перетворилися на революційну зброю. Всі ті, хто був помічений на зборах селянських комун дрімаючими, хто запізнювався на роботу, був слабкий фізично або ж вважався «політично поганим», вмирали від голоду першими, оскільки їх не пускали до їдалень комун. Приймати і зберігати їжу можна було тільки там.
У книзі наводиться випадок, коли в одному з сіл провінції Хунань селянський хлопчик вкрав жменю зерна. Місцевий чиновник змусив батька хлопчика закопати сина живцем. Через кілька тижнів після цього, батько помер, не перенісши того, що він зробив. Деяких за подібні вчинки підвішували головою вниз і тримали так до смерті.
Історик розповідає, що в ті роки Китай купив у СРСР дуже багато обладнання, за яке треба було розплачуватися. Того часу Чжоу Енлай будучи прем’єром Держради сказав: «Я краще не буду їсти, але не буду нікому винен». У цьому його підтримав Ден Сяопін: «Буде достатньо, якщо кожна людина з’їсть трохи менше».
В ті ж часи червоні кхмери в Камбоджі вбили 2,4 млн. чоловік. Проте, ця цифра лише відображає число померлих від голоду тільки в одному повіті Фуян китайської провінції Аньхой.
Також у роки Голодомору в Китаї масово зносилися селянські будинки, матеріали з яких використовувалися для сталеплавильних печей, добрив і т.д. Замість них будували цегляні гуртожитки. Партійна ідеологія працювала так ефективно, що між комунами навіть була конкуренція, хто більше будинків знесе. Наприклад, у провінції Сичуань було знесено 60% – 80% приватних будинків, в провінції Хунань 40%. Транспорт був паралізований, половина лісових масивів знищена, деревина відправлялася в печі, щоб бити рекорди по виплавці сталі.
У таких нелегких умовах люди придумували різні способи виживання. Посіви хліба крали та їли коли вони тільки починали колоситися, це називалося «їсти молодняк». Викопували та їли останки померлих тварин, а потім і людей.
Люди навчилися економити сили, щоб менше хотілося їсти. Коли партійний наглядач спостерігав за ними, вони працювали, а як тільки він відходив, то відразу сідали відпочивати. Навчилися також обманювати один одного, виживати за рахунок інших і хапати найменшу вигоду, яку надавала їм ситуація, навіть на шкоду іншим. Люди ставали як вовки, моральність з великою швидкістю котилася вниз. Все це залишило глибокий відбиток у свідомості і психіці китайців на багато поколінь.
В кінці Дікоттер зробив висновок про те, що до цього лиха країну призвела саме тоталітарна однопартійна влада, яка позбавила людей свободи.
«Хоч навіть наразі Китай і не такий, яким був за часів Мао, але він як і раніше знаходиться під тоталітарною владою колишнього режиму. Партія не в змозі вирішити проблеми, які створені цим режимом. Які б не були світлі надії у партійних керівників, проте, сама корінна проблема це сама система правління», – підкреслює історик.
Варто відзначити, що це не перша подібна книга. У 2009 році в Гонконзі було видано книгу «Xinyang Shijian» («Подія в Сіньяне»). Вона є результатом багаторічних досліджень групи волонтерів і розповідає про жахи штучно створеного компартією голоду в провінції Хунань.
З того часу сильно змінився зовнішній вигляд Китаю, але при владі перебуває все та ж компартія, яка масово знищувала культурну спадщину великої китайської нації під час «Культурної революції», яка морила людей голодом, яка знищила більше мільйона тибетців, яка розстрілювала студентів … список дуже довгий. Усередині Китаю про ці події вся інформація суворо блокується. Це красномовно говорить про те, що партія не визнає свої помилки та злочини і боїться, що про них дізнаються китайці і тоді правлячому режиму може прийти кінець.
