Картина Сеффі Неббу охоплює період життя Дюма в 1848 році, коли в повітрі вже витає дух революції. Олександр Дюма зі своїм помічником – професором історії, письменником і роялістом Огюстом Маке плідно працюють над новим романом «Брожелон».
Прекрасна і юна Шарлотта приїхала, щоб просити допомоги у республіканця Дюма в звільнення свого батька, якому загрожує страта за підпал. Вона не знає, що Дюма вже давно перестав бути прихильником радикальних поглядів, він зрозумів, що, «якщо дати народу сірники, то він спалить все навколо і назве це республікою».
У готелі Шарлотта помилково приймає Маке за Дюма, а тихий, сором’язливий, вірний
сім’янин Маке закохується в юне створіння без пам’яті, і не в змозі розкрити її помилку. Далі події починають розгортатися не гірше, ніж у знаменитих «Трьох мушкетерах».
Цікаві події, несподівані повороти і вся ця сила-силенна пристрастей дає можливість показати сутність головних героїв картини – Дюма, в як завжди чудовому виконанні Жерара Депардьє, і Маке, якого грає Бенуа Пульворд. Творцям картини яскраво і глибоко вдалося розкрити характери і взаємини цих двох людей.
Вони настільки різні за темпераментом, ставленням до життя і навіть за політичними переконаннями, але, коли вони починають творити, – це як ідеальний механізм, – міцний, точний, швидкий. Один підкидає ідею, інший її розвиває; один пише текст, інший його обробляє; потім діалоги і останній штрих – готовий твір, який зробить ім’я Дюма безсмертним.
Романи Дюма і сьогодні хвилюють і захоплюють читачів, незважаючи на затвердження Академії письменників тих років, що Адександр Дюма – це «літературний блазень».
Що сказати про картину в цілому – французи вміють робити кіно, особливо, коли не впадають у зайвий еротизм, а Депардьє – це завжди талановито, глибоко і цікаво. Роль Огюста також виконана натхненно.
Але треба відзначити і виконавиць жіночих персонажів – ролі секретарки і коханої Дюма Селести Домінік Блан, і нову зірку французького кіно Мелані Тьєррі в ролі Шарлотти. Акторський ансамбль за допомогою вічної музики Берліоза зумів відтворити Францію середини дев’ятнадцятого століття.
Я і раніше чула думку, що на Олександра Дюма працювали так звані «літературні негри». Але, чи можна застосувати цю образливу назву по відношенню до Маке?
Мені сподобався задум картини Неббу – показати, якими насправді були взаємини між Дюма й Маке, що вони означали одне для одного. Поступово, з захопленням стежачи за ходом подій, стає зрозумілим, що весь сюжет спрямований на те, щоб розкрити суть цього творчого зв’язку, і це, безумовно, вдалося.
