#img_left_nostream#У наш час поверхневого життя і полювання за зовнішнім щастям кожен, почувши про піст, в першу чергу думає про бажання схуднути. «Хочеш схуднути?» – найчастіша спонтанна реакція на це слово – постити. Дуже шкода, оскільки за опитуванням журналу «Штерн» – кожен п’ятий німець, принаймні, під час передвеликодного, весняного посту, більш-менш стримується. Багато хто утримується від алкоголю, цигарок, солодощів, телевізора та переїдання. Деякі йдуть далі, й утримуються від м’яса, яєць і молочних продуктів. За традицією все-таки їдять, лише менше й більш усвідомлено.
Про бажання мати й віддавати
На сьогоднішній час люди ставлять питання, яких імовірно в історії у такому вигляді ніколи не ставили. «Що я отримаю, якщо поститимусь?» – або «Які переваги це мені дасть?» Знайшлися навіть ті, які знайшли певні відповіді на ці питання такі як: «очищення тіла, очищення від шлаків, зниження ваги» або «духовне звільнення» і «можливість відчути себе».
Цих аспектів не було в ті часи, коли майже в усіх культурах світу вводилася традиція посту, в багатьох релігіях це було навіть божою заповіддю. Майже всі засновники релігії призначали час, в який їсти не можна або можна їсти лише мінімум їжі. В Ісуса це було 40 днів у пустелі з одним кухлем води та однією хлібиною. Але історія не передає, було це їжею, пожертвою чи спокусою духу.
В усякому разі, всі вони розповідають, що внаслідок того, що вони приймали в себе світ лише у вигляді дихання, тобто ефіру, вони досягали духовної чистоти, яка дозволяла їм пізнати своє істинне Я та їх призначення, і здолати страх.
#img_right#Страх – це все ще страх смерті
Сиддхартха, царський син Шакьї – якого часто називають Шакьямуні – або пізніше, після досягнення прояснення – Гаутама Будда, або просто Будда, зображується за часів своєї аскези таким, якими ми знаємо сьогодні лише моделей, що страждають анорексією: він сидить у позі лотоса, на ньому лише шкіра й кістки, його хребет можна побачити спереду!
Але після занадто довгого часу проведеного в цьому статні він усвідомив, що зайшов у крайність, і що це не може бути станом, створеним для людського існування. Він припинив аскезу і з того часу навчав серединному шляху, що виключає і гармонізує крайнощі. Він навчав своїх учнів цілих 49 років усе заглиблюючись у принципи життя, відповідно до розуміння того часу.
Ісусові для навчання учнів залишилося лише 4 роки, але його вчення також змінило світ.
Даремні пошуки: все більше задоволення
У давнину в людей не було такого егоїстичного мислення, як сьогодні. Бажання мати й бажання бути визнаним сьогодні стало людською натурою настільки, що все те, що цьому не відповідає, вважається відхиленням. Психологи привчають, як бути більш самовпевненим, як слухати свою інтуїцію і як забезпечити собі визнання. І коли мета досягнута – що тоді?
Криза середнього віку (Midlife-crisis), синдром емоційного вигорання (Burn-out-syndrom) – усі симптоми втрати середини, втрати сенсу, і доказ того, що прагнення лише мати не веде до задоволення, до миру. І навіть найчудовіші успіхи в робочому житті не відшкодують того збитку, який неминучий при пошуках зовні. Там не можна знайти сенсу.
Звичайно, деякий час можна задоволеннями приглушувати порожнечу. Але задоволення дає лише те, що нелегальне, аморальне і вже точно не добродійне. Вже в дітей це так, і так залишається надалі: заборонений плід солодкий. Це також відповідає рівню духовного розвитку цих шукачів гострих задоволень. Чим далі йдеш цим шляхом, тим менша вірогідність з нього зійти.
#img_left_nostream#Духовний досвід: покора і служіння
Стало рідкістю зустріти людей, які думають в першу чергу про інших. Які кажуть: «Коли людям довкола добре, лише тоді добре й мені». Які кажуть: «Я щасливий тоді, коли люди довкола мене щасливі». Які присвячують своє життя іншим і всім взагалі, й не запитують про те, що вони натомість отримають. Які не турбуються про те, поважають їх чи не поважають. Які діють, якщо це необхідно та йдуть далі без нарікань, не привертаючи до себе уваги. Які надають допомогу не для того, щоб отримати владу над іншими, і не прагнуть виглядати краще за рахунок слабкостей інших.
Мужність не боротися
Така віддача завжди заснована на глибокій вірі, що дає здатність до покори. Покора вимагає набагато більше мужності, ніж будь-яка інша поведінка, це є терпимість, яка готова довіряти доброті та утриматися від боротьби. Це готовність терпіти людей і світ, і робити свій внесок для його поліпшення.
Постити завжди було традицією, цим зреченням тихо вказати на іншу сторону аспекту буття. І правильно застосована, ця тиша може здолати гуркіт зброї. Бо той, хто здолав страх, може здолати все.
Соня Райс. Велика Епоха
