#img_left_nostream#Літо закінчується, всі доступні ягоди пройшли. Здавалося б, залишилося примиритися з настанням осені та перейти на домашні заготівлі. Проте тут є ще дещо, без чого багато хто не уявляє кінець літа, – це смачна і освіжаюча м’якоть кавуна.
Цей плід знали в Єгипті ще 4000 років тому. Кавун фігурує на малюнках давніх єгиптян, в гробницях. У другому тисячолітті до нашої ери кавун був відомий також і в Індії.
Потім, в I – II тисячолітті до нашої ери кавун (з Єгипту) проник до Аравії, Палестини, Сирії, а потім і до Середньої Азії. А з Індії кавун попав до Персії, Китаю та інших азіатських країн.
Батьківщиною кавуна вважаються пустелі Калахарі та Набіб на півдні й пустелі Судану в центрі Африки. Тут в окремі роки з’являється велика кількість рослин диких форм, частина яких має їстівні плоди. Важка на переходи Калахарі у минулому забезпечувала подорожніх кавунами, багатими вологою; мандрівники, в яких вичерпувався запас води, добували її з диких кавунів.
До західної Європи ця рослина була завезена в XI – XII століттях лицарями-хрестоносцями.
До Росії кавуни – аж до кінця XVII століття! – привозили з-за кордону як заморські ласощі. Сирими їх тоді не їли, а довго вимочували часточки й варили з перцем та іншими прянощами.
Перші кавуни були посіяні на півдні Росії за царським наказом (від 11 листопада 1660 року), причому приписувалось: як тільки дивовижні овочі достигнуть, негайно доставити їх до Москви. За Петра I кавуни вже не ввозили з-за кордону.
Їх часто подавали в палацах. Але знову-таки(!) не свіжими, а вимоченими в цукровому сиропі. Лише у XIX столітті кавун остаточно прижився в Нижньому Поволжі та на Україні, і його стали їсти в натуральному вигляді. Російську назву кавун отримав від слова "харбюза", що в іранських мовах означає «диня», або «величезний огірок».
Кавун – представник сімейства гарбузових. Розхожа думка, за якою в кавуні немає нічого, окрім води, вірна лише частково.
Звичайно, вітамінів у ньому небагато, та зате це справжня комора фолієвої кислоти та заліза, і лікарі настійно рекомендують включати його в меню хворих на анемію.
Проте в кавуні залізо – не головне. Це – справжній дарунок для ниркових хворих: це відмінне сечогінне з приємним ніжним смаком. При цьому кавуновий сік не лише виводить зайву рідину, але й забезпечує організм легкозасвоюваним цукром.
Адже кавун, зокрема, його м’якоть, багата добре засвоюваним природним цукром, велику частину якого складають фруктоза і глюкоза, меншу – сахароза. Крім того, в кавуні містяться вітаміни B1, B2, С, РР, каротин, пектинові полісахариди, клітковина та мікроелементи.
До речі, сечогінною є не лише м’якоть кавуна, але й відвар зі свіжих кавунових кірок. Також він корисний тим, хто страждає на захворювання жовчного міхура. Отже, при таких недугах, як холецистит, дискінезія, захворювання печінки (хронічні гепатити та ін.), приймайте кавун 3 рази на день і не бійтеся передозування.
Якщо у вас існують проблеми з нирками, печінкою або обміном речовин (типа ожиріння або подагри), фахівці-дієтологи рекомендують проводити кавунові розвантажувальні дні.
Півтора кілограми кавунової м’якоті треба з’їсти в 5 прийомів. Влаштуйте собі та своєму організму такий відпочинок раз на тиждень. Через високий вміст заліза в кавуновій м’якоті його можна порадити мамам-годувальницям, щоб уникнути так званого "залізодефіциту". До речі, і діабетикам кавун не зашкодить.
При виборі кавуна треба врахувати те, що вся корисність його сходить нанівець, якщо він дозрів не в строк, а за допомогою хімії. Відомо, що недобросовісні виробники роблять кавунам «щеплення» аміачною селітрою, в результаті вони стають червоними вже через дві-три години!
Тому, щоб убезпечити себе від таких «сюрпризів», ягоди, які з’являються у продаж найпершими, краще не купувати: вони перегодовані азотними добривами. А в тій же Україні кавуни дозрівають лише до кінця липня.
Є широко поширена думка, що суха плодоніжка – ознака стиглості кавуна, але це зовсім не так – адже ми не знаємо, чи була плодоніжка сухою на той момент, коли кавун був зірваний, або ж засохла потім.
Тому експерти радять при виборі кавуна звернути увагу на наступні моменти:
– стиглий кавун повинен звучати глухо;
– кращий тест на стиглість – це тріск, який видає кавун, якщо його стискувати руками. Такий товар можна сміливо купувати;
– стиглий кавун можна легко подряпати, провівши по ньому нігтем, ви без зусиль знімете з нього верхній шар шкірки. По молодому кавуну ніготь ковзатиме, як по склу;
– земляна пляма внизу на боці має бути жовтою, а не білою;
– крім того, чим більший і легший кавун, тим він стигліший.
У будь-якому випадку вам допоможе відчуття міри: краще за все вибирати кавуни середнього розміру. Дуже великий кавун, можливо, перегодований препаратами, що підсилюють зростання, а маленький, як правило, незрілий. Ну а якщо куплений вами кавун має кислий запах, то у жодному випадку не можна його їсти – можна легко отримати харчове отруєння.
