У доповіді міністерства говориться, що необхідно вжити заходів по збільшенню внутрішнього попиту і т.п., і що в першій половині року в країні вдалося стримати безробіття на рівні 4,3%, що складає близько 9, 1 млн. чоловік.
Кореспондент Бі-Бі-Сі китайською мовою Ле Ань у своїй статті проаналізував цю ситуацію і дійшов висновку, що справжня проблема не у рівні безробіття, а зовсім у іншому.
У своїй статті він вказує, що в Китаї рівень безробіття вираховується не так, як в інших країнах. Ці 4,3% включають в себе лише мешканців міст і ніяк не стосуються ситуації безробіття в сільській місцевості.
У статті зазначається, що за даними китайського міністерства, з понад 9 млн. зареєстрованих безробітних у містах, допомогу по безробіттю у липні отримали тільки 2,57 млн. осіб.
Більш-менш чіткий порядок виплат цих допомог у Китаї встановився тільки після 2000 року. Однак у кожному районі він різний.
Загальні правила виплат такі: якщо людина протягом 5-ти років сплачувала внесок у фонд по безробіттю, то за кожен рік їй забезпечується допомога по безробіттю протягом 3-х місяців. Якщо сплачувала внески протягом 10 років, то за кожен рік наступних п’яти років вона у майбутньому буде отримувати допомогу протягом 4-х місяців за кожен рік. Тобто якщо вона сплачувала внески 10 років, то допомогу по безробіттю буде отримувати протягом 35 місяців. Відповідно, якщо вона не купувала цю страховку, то ніяких виплат їй не буде.
При цьому сума допомоги звичайно складає 70% від мінімальної зарплати. Тобто прожити на неї в будь-якому випадку практично неможливо.
Далі в статті говориться, що страхування по безробіттю практично не охоплюють мешканців сіл, ними користуються тільки городяни, хоча права на купівлю страховки є у всіх китайських громадян.
Міністерство людських ресурсів і соціального захисту КНР в цей раз також особливо відзначило, що, за даними на червень ,по всій країні з 67 млн. селян, які поїхали на заробітки до міста, тільки 3% все ще шукають роботу.
Ці дані, з одного боку, показують, що ситуація з безробіттям серед селян краще, ніж серед городян (3% у порівнянні з 4,3%), але, з іншого боку, також видно, що з 140 млн. селян, які працювали в містах, на даний час на заробітки поїхала тільки половина, інші залишилися в селах.
У березні цього року державне статистичне бюро КНР оприлюднило дані, згідно з якими до китайського Нового року зі 140 млн. селян, які перебували на заробітках, в села на свято повернулося 70 млн., з яких у свою чергу 23 млн. залишилися без роботи і вже не збиралися повертатися до міста.
Таким чином, офіційні дані висвітлили наступну ситуацію. Якщо в даний час в містах працює всього 67 млн. селян, то виходить, що з березня по серпень, крім тих 23 млн. чоловік, з заробітків виїхали ще 50 млн. сільських жителів. Чи вважаються вони безробітними? Однак, при підрахунку рівня безробіття їх не враховують.
У період з 2002 року по 2009 рік число випускників ВНЗ у Китаї зросло з 1 млн. до 6,1 млн. Однак в цей же період ВВП у Китаї виріс з 10 трлн. юанів до 30 трлн .юанів. Тобто темпи зростання економіки значно відстають від темпів збільшення числа робочих кадрів.
30% з 6 млн. випускників ВНЗ цього року досі не знайшли роботу. До них ще можна додати безробітних випускників минулого року. Загальне число їх приблизно складає 3 млн.
Серед випускників ВНЗ вже давно існує розхожа фраза «закінчив навчання – значить став безробітним». І таке триває вже не один рік.
Багато випускників, коли пішли реєструватися в «центр кадрів», виявили, що на папері вони вже зараховані на роботу до якоїсь організації. Таким чином їх навчальний заклад намагається зробити гарну статистику, яку подає в міністерство освіти.
Якщо ж ситуація з безробіттям дійсно може стати загрозою стабільності суспільства, як кажуть представники влади, то подібні методи тільки посилюють «вибухонебезпечну» ситуацію.
У Китаї також існує проблема великих витрат казенних грошей чиновниками компартії. Професор Національної школи адміністрації Чжуань Вень повідомив, що в 2004 році на транспорт, харчування та поїздки китайських чиновників було витрачено 128,5 млрд. доларів США. З цією сумою, звичайно, не погодилося міністерство фінансів, яке вважає, що ця сума становить 17,1 млрд. доларів. Сума, зазначена професором, рівно в 65 разів перевищує державні відрахування на допомогу з безробіття за 2004 рік. Навіть якщо взяти дані міністерства, то витрати на утримання чиновників все рівно в 9 разів перевищують суму відрахувань безробітним.
У кінці статті автор робить підсумок, що з усього вище викладеного можна зробити висновок – дійсно серйозна ситуація не з безробіттям, а з цією логікою розвитку і самим державним устроєм.
