Слово ікебана в перекладі з японської означає «нове життя квітів». «Іке» означає шлях, а «ана» – квіти, таким чином, разом виходить – новий шлях, нове життя квітів. Зрізуючи квіти, гіллячки, ми даємо їм нове життя, прагнучи при цьому не повторювати природу.
#img_left#Ікебана зародилася в Китаї в VII столітті. Її винайшов священик-буддист. Спочатку вона використовувалася як підношення богам, Буддам і створювалася тільки ченцями. У наш час цим займаються в основному жінки, але в давнину цим займалися виключно чоловіки-ченці. Згодом ікебану перейняли японці, і, як це часто бувало, вони переробили її на свій лад, і розвинули це мистецтво. Сьогодні японські й китайські ікебани значно відрізняються одна від одної.
Кореспондент "Великої Епохи" узяв інтерв’ю в Мадам де Кастельбажак.
– Що включає ікебана?
– Суть ікебани в створенні композиції із квітів і гілочок, яка знаходилася б у гармонії, відображаючи зв’язок між землею, небесами, і людиною. Основа ікебани – це трикутник; найвищі гілки символізують небо, коротші (2/3 довжини перших) – людину, і, нарешті, найкоротші гілочки (1/3 довжини перших) – землю. Ікебана відображає взаємини між цими трьома елементами. Трибічний порядок породжує в людях прагнення до досконалості. Досконалості, до якої ми прагнемо, насправді не можна досягти, оскільки ідеалу не існує. Довершені стосунки між небом, землею й людиною – це мир у всьому світі, де ніхто не ворогує один з одним.
– Гармонія…
– Вірно, по суті, нашою метою є створення довершеної гармонії.
– Чи має значення ваза?
– Ваза має величезне значення. Ясна річ, що у високу й кулясту вазу ми не поставимо ті ж самі квіти, що в низьку й широку, яка називається морібана – блюдо, у яке ми наливаємо дуже мало води. Вода може символізувати землю, тобто, у даному випадку, коли ми говоримо про три складові частини, вода може позначати землю.
– Чи можна використовувати при створенні ікебани інші матеріали, наприклад, камінчики?
– У старовинних школах ікебани не використовувалися інші елементи, окрім квітів і гіллячок. Перевага каменів у тому, що вони можуть зафіксувати й замаскувати композицію внизу. Але в нашій школі, школі Согетцу – одній із найсучасніших шкіл (вона була створена в 1929 році), можна використовувати все, що забажаєш: скло, метал, фарфор. Ця школа була створена Софу Тешигахарою. Він створив абсолютно іншу школу, оскільки не хотів дотримуватися жорстких правил, як у перших школах, до однієї з яких належав його батько.
Потім була війна, і вже не було такого багатого вибору матеріалів для створення квіткових композицій. Таким чином, в ікебану включили речі, які можна було знайти: метал, дерево, але неодмінно в поєднанні із квітами. В ікебані ніколи не використовуються штучні квіти, тільки живі.
Гіллячки могли бути пошкодженими, старими, сухими або молодими, красивими, зеленими, або пофарбованими. Це все спочатку живі речі.
– Говорять, що при створенні ікебани виникає спілкування з рослиною?
– Це в тому сенсі, що людина, яка створює композицію, робить її за свої смаком, залежно від пори року й кольору. Усе починається з вибору вази, вона визначає подальшу композицію залежно від свого кольору й форми. Діалог із квітами подібний до спілкування із квітами в нас удома, коли ми їх поливаємо. Ви знаєте, що з рослинами потрібно розмовляти.
Говорячи про ікебану, потрібно сказати, що гілочки також мають свій характер. Іноді ви хочете щось зробити з нею, наприклад, трохи її зігнути, але вона не завжди підкоряється. Емоційний стан, у якому ви робите ікебану, також впливає на композицію: якщо ви сумні, то ікебана вийде сумною, якщо веселі – життєрадісною. Це відразу видно. Але те, як це конкретно відбувається, не просто пояснити, це дуже особисте. Людина своїми руками виконує маніпуляції із квітами: згинає деякі гілочки, підрізає квіти, так, щоб вони довше зберігалися свіжими.
– Ви давно займаєтеся ікебаною?
– Так, 15 років.
– Що це вам дало?
– 16 років тому я пережила велику трагедію в особистому житті. Щоб допомогти мені оговтатися, мої друзі, котрі займалися ікебаною, сказали мені: «Йди до нас, побачиш, як це цікаво!». Заняття із квітами дуже змінили мене й дійсно дуже допомогли.
– Допомогло знайти спокій?
– Так. Ми завжди працюємо в тиші, оскільки мовчання створює зв’язок із рослинами. Нашою викладачкою була одна японка. Хоча вона не говорила французькою, вона володіла здатністю передати свої емоції й поділитися тим, що відбуватися в Японії, її святами, які робили вплив на наші композиції, оскільки вони створюються у відповідності до сезону й свята. Ми не робимо взимку ті ж самі композиції, що навесні, слід використовувати квіти залежно від сезону.
– Ікебана – це свого роду мудрість?
– Це мудрість, яка приходити із часом. Спочатку завжди хочеться додати багато речей, фактично, навчання мистецтву ікебани – це навчання прибирати зайве. Ми ріжемо гілочки, ріжемо листя, тому що, навіть якщо листок дуже красивий, він може бути завеликим. Якщо провести паралель із людиною, ми завжди хочемо мати багато речей. Ікебана навчає задовольнятися мінімумом.
– Чи вчить вона також принципу непостійності, якщо дистанціюватися від букета?
– Це дійсно мистецтво непостійності, тому що, коли я роблю композицію й повертаюся ввечері додому, то бачу, що якийсь листочок зрушився, якась квітка відірвалася. Ікебана красива в конкретний момент, зараз. Ми не робимо її, щоб вона зберігалася протягом кількох тижнів. Втім, вона й не зберігається так довго.
Хотілося б, щоб ікебана стала мистецтвом, яке б практикували у всьому світі. Майстер ікебани Тешигахара, творець школи Согетцу, говорив: «Ікебана може бути створена з будь-яких матеріалів у будь-якому місці будь-якою людиною». Але він не хотів би, щоб ікебану робили люди, які просто займаються сортуванням квітів. У ній має бути присутня душа, глибока філософія й спокій, при цьому використовувати можна будь-який матеріал.
