Рік Китаю в Росії відкривається у Владивостоці в картинній галереї Portmay, де проходить виставка красноярського художника Сергія Форостовського "Східний транзит. Тибетські сни". На двох поверхах галереї представлені нові роботи Сергія: на першому – околиці Харбіна, це земля, а на другому – повітря, тибетський дах світу.
#img_right#- Я, напевно, з дитинства був художником. Хлопці, з якими я зустрічаюся зараз, говорять, що в дитинстві я був дивний хлопець, говорять, ми йдемо, наприклад, на море купатися, а ти сидиш на березі й думу думаєш.
Корр.: Скільки днів ви пробули в Тибеті?
– Дванадцять днів. Ми розпочали свій шлях із Чанду, проїжджали по 600-800 км на джипі, божевільна подорож. При цьому ми постійно заїжджали в монастирі, проводили там по 30-40 хвилин. Монастирі старі-старі. Найбільш древньому було 1 500 років. Ми побували на проведенні одного стародавнього ритуалу під назвою "Небесна смерть".
У долині померлих розчленовують і згодовують грифам. Це відбувається в присутності людей, родичів під пісні ченців. Людину розчленовують, кістки дроблять, і, коли лунають пісні ченців, товсті грифи злітаються з навколишніх скель. Багато хто не міг дивитися. Жах невимовний. Але, з іншого боку, з погляду тибетця, ми, закопуючи в землю померлих, згодовуємо їх черв’якам.
А тут…, напевно, почесно знайти небесну смерть. До того ж це ще раціонально – дуже важко рити могили, та ще й за величезної кількості населення. Весь вільний простір використовується як родюча брунька, під земельні ділянки. Я так зрозумів, народ ще живе скотарством. Ми, наприклад, були в кількох селах на висоті 5 тисяч метрів, і в мене було таке відчуття, що я потрапив у первісний лад. Землянки, викладені з кізяка, а люди з якимось первісним поглядом.
Вони не розуміють ні китайську, ні англійську, і разом із тим мають такі наївні обличчя. Мені не хотілося звідти йти, тому що я зрозумів, що це прабатьківщина людства. Це 4-тисячолітня цивілізація, древніша, ніж християнство, єгипетська цивілізація, і мимоволі приходили думки про інків, ацтеків, і про ті цивілізації. Зовні тибетці дуже схожі на латинос, дуже мало – на китайців. Таке відчуття, що ти десь у Чилі, чи в Болівії. Ще, коли ми були на кордоні з Індією, там люди походили більше на індійців: шкіра синя, носаті, великі чорні очі. І написи скрізь: суміш пакистансько-індійсько-турецького, тобто там ієрогліфів немає.
І через те, що Тибет був окупований у 1945 р., жителі свідомо, як протест, не вивчають китайську мову, незважаючи на те, що Китай привніс у Тибет елементи цивілізації: електрику, газ, дороги, гідростанції. Наприклад, на річці Янцзи сотні гідротехнічних споруд, яких я у світі ніде не бачив. Це як друга Китайська стіна. Ріка зовсім убита, рослинності навколо майже немає: ні листочка, ні квіточки, ні риби – таке відчуття, що циклопи перерили всю землю. Вода працює на людство. Це я до того, що китайці принесли цивілізацію, але одночасно й руйнування.
Корр.: На деяких ваших роботах присутні знаки свастики, тайцзи…
– Свастик, насправді, у Тибеті дуже багато. Я лише ледве торкнувся… Вони величезні: бувають і п’ятиметрові, і двадцятиметрові, є на всю довжину стіни монастиря. У деяких областях вона рідше зустрічається, у деяких частіше; на воротах, на стінах, на одязі.
Корр.: Розкажіть, будь ласка, про картину "Палац Потала"
– Це осьова картина всієї виставки. Світ земний, духовний – це речі, про які, по-моєму, думає все людство, незалежно від релігійної приналежності. Людина завжди замислюється про те, де вона, для чого вона в цей світ пробула, і що її чекає. Я цю картину написав за добу. Тут присутні два кольори: земляний і голубий, навмисно голубий.
Корр.: У вас виставка практично в одному тоні: і люди, і природа. Дійсно, усе зображене схоже на сон
– Коли перебуваєш на високогір’ї, починається гірська хвороба. Таке відчуття, що ти або під водою, або в космосі. Реальність починає вислизати з-під ніг, і ти не розумієш, що з тобою відбувається. Крім цього, я розповідав уже про села, де мене не залишало відчуття прабатьківщини людства, тому я неначе поринав у пам’ять людську, котра найчастіше не кольорова, і робив такий зріз – з одного боку, старої фотографії, з іншого боку – старого кінофільму.
Крім цього, я дуже захоплююся й із задоволенням спостерігаю, як у Китаї виставляються й пишуть художники традиційного китайського живопису Гухуа. Він такий чорний, сірий, теплий, і я спробував усе це використати. Ці роботи я писав без білила, використовуючи один-два кольори, а в якості білив використав білизну полотна – саме це і є принцип живопису Гухуа.
Корр.: Як ви вважаєте, зараз мистецтво в Китаї розвивається, люди пам’ятають свою древню культуру?
– Моя думка дуже суперечлива. На Гухуа, наприклад, режим не сильно вплинув, а деякі картини дотепер режимні, і поруч із сувоями традиційної Гухуа я міг бачити й модерністські картини, і Мао Цзедуна, і речі про Другу світову, громадянську війни. На Китай також впливає і європейський живопис, і американський. Це країна, що як губка усмоктує в себе всі ці культури.
Корр.: На вашу думку, політика може вплинути на мистецтво, на його розвиток?
– Звичайно. Мистецтво завжди або стоїть на службі в держави, прикладом тому є тоталітарний режим, коли мистецтво повністю обслуговує лад: це й живопис, і музика, і культура; або коли мистецтво ставить себе на службу государя Імператора. Наприклад, той же Гойя, Веласкес були придворними художниками короля. Тобто мистецтво діє як механізм впливу на розуми людства.
Корр.: Але не всі йдуть на поводу в тоталітарних режимів…
– Якщо за тоталітарного режиму ти не стаєш на державну службу, то тебе або просто розмазують – влада засилає тебе в табори, або просто викидають із країни.
Корр.: И на завершення розкажіть що-небудь про себе
– Я, напевно, з дитинства був художником. Хлопці, з якими я зустрічаюся зараз, говорять, що в дитинстві я був дивний хлопець, говорять, ми йдемо, наприклад, на море купатися, а ти сидиш на березі й думу думаєш. Підеш, викупаєшся й знову сидиш – думаєш. Начебто хлопець адекватний, але увесь час кудись летів. Але крім цього, хочу сказати таку річ. Коли Бог цілує людину, і дає їй творчі можливості, дуже хочеться, щоб вона доклала всіх зусиль ці можливості розвити й не розплескати.
Багатьом дають і музичний слух, і художні здібності, і дуже часто люди в побуті їх заривають. Дуже хотілося б, щоб люди більше приділяли уваги своєму духовному світові, своїй душі й розвивались. Це як побажання до того, що людину Бог часто цілує, потрібно тільки це відчути. Коли в мене виходить удала картина, це для мене вершина щастя. Насправді, багато чого не виходить, 10-12 картин мимо й одне влучення.
Я можу мучитися день, два, тиждень, розпач починає опановувати, потім виходить така гарна картина, яку повторити вдруге я не в змозі. І Бог мене, напевно, цілує за те, що я відмучився. Але мучився то я не лежачи, не сидячи, я в роботі перебував. Коли в мене стали проявлятися такі стани, я зрозумів, що існує Вищий розум, який спостерігає, хто скільки вкладає щиросердечних сил у те, чим він займається.. А до цього атеїстом був.
Корр.: Ваша наступна подорож буде проходити…
– Потім я їду в Берлін. Ще дуже люблю малих голландців, хочеться й голландцем побути… Голландія – країна, яка розташована нижче рівня моря, а відчуття, як, наприклад, говорив Бредель: відчуття таке, що ти сорока в бриючому польоті над землею.
З Тибету Сергій Форостовський привіз не тільки чудову виставку, але й близько 7 тисяч фотографій, а також свій щоденник – опис кожного дня, проведеного в Тибеті. Щоденник і деякі фотографії, зроблені під час подорожі, були люб’язно надані Сергієм.
Юлія Гольченко. Велика Епоха
