#img_right#Діяльність міністерства держбезпеки Східної Німеччини, більше відомого як «Штазі», проникала у всі аспекти життя нещасних жителів комуністичної держави впродовж більш ніж сорока років, до возз’єднання Німеччини в 1990 році. Тих, кому вдалося пережити той час, коли мимохідь кинуте зауваження могло послужити причиною арешту, тортур і довгострокового тюремного ув’язнення, можна пробачити за бажання стерти з пам’яті ті жорстокі часи.
У наш час, проте, спостерігається зростання усвідомлення того, щоб покоління німців, яке народилося після звільнення і користувалося свободою і демократією, не приймало це звільнення на віру.
З цією метою, східна область Саксонія вирішила ввести «вивчення Штазі» як обов’язковий предмет в учбовий план з історії на 2007 рік; інші області, швидше за все, послідують її прикладу. Мета цієї ініціативи – забезпечити розуміння юнацтвом жахів, перенесених їх батьками, дідусями і бабусями, і не дозволити подібним посяганням на особисту свободу коли-небудь повторитися.
Недавно парламент Німеччини продовжив до 2011 року законопроект, внесений на розгляд до 1991 р., що вимагає перевірки осіб, які знаходяться на державній службі, на предмет їх приналежності Штазі до возз’єднання Німеччини. До того ж, чиновники на керівних посадах у сфері спорту також стануть об’єктом перевірок їх минулого.
Під час свого розквіту, Штазі володів власною футбольною командою «Динамо Берлін». Якщо їй забивав гол провідний гравець з команди супротивника, то часто його таємничим чином виганяли з поля без видимих порушень, або доданий час міг бути продовжений, поки не зрівнювався рахунок забитих голів. Комуністична партія Східної Німеччини вважала, що перемоги в спорті відіграють важливу роль в підтримці престижу її режиму на міжнародній арені. Інтенсивне тренування хлопців з найранішого віку було не чим іншим, як жорстоким поводженням з дітьми – у багатьох випадках підлітків примушували приймати ліки, що підсилюють ефективність їх гри з метою отримання олімпійської медалі, які на тривалий час підривали їх здоров’я.
У деяких повідомленнях із спортивних таборів Китаю, які викликають занепокоєння, наголошується, що вони з ентузіазмом застосовують методи, які в 60-70-х роках приносили успіх радянським громадянам і німцям Східної Німеччини.
Насправді, в Китайській Народній Республіці методи Східної Німеччини живі не тільки у сфері спорту. З часу проведеної Мао сумновідомої Культурної Революції, китайські органи безпеки стали експертами в діючій системі «обов’язків сусідів», відповідно до якої всі без виключення заохочувалися доносити на своїх близьких і друзів.
Характерною рисою методу роботи Штазі було те, що вони не тільки мали майже сто тисяч повністю зайнятих таємних агентів для контролю над всім населенням, що становить всього 17 мільйонів чоловік, але також найняли ще 300 000 постійних інформаторів, впроваджених в кожну сферу діяльності суспільства. Навіть серед 40 000 церковнослужителів було близько 3000 шпигунів Штазі.
Якщо кількість постійних інформаторів, в яких можна було бути впевненими, що вони безумовно видадуть своїх родичів і колег по роботі, додати до загальної, то їх загальна кількість обчислюватиметься мільйонами. Штазі володів майже такою ж кількістю таємних агентів та інформаторів, як КДБ, проте він контролював населення, що становить лише шістнадцяту частину населення Радянського Союзу.
Ряд чинників привели до того, що німці занепокоїлись таємним впливом минулого Штазі на сучасне суспільство. Не секрет, що в деяких східноєвропейських країнах колишні комуністи, які просто «перефарбувалися», до цих пір володіють значною владою і впливом.
Найсумновідомішим прикладом є, звичайно ж, сам російський Президент. Під керівництвом колишнього глави КДБ В. Путіна, відбувається тривожний поворот назад до контролю центрального уряду над ЗМІ та політичним процесом, який багато хто вважає пов’язаним з його минулим в секретних службах.
За деякими оцінками, в самій Німеччині близько 1500 колишніх таємних агентів Штазі найнято силами місцевої і федеральної поліції, ще 300 чоловік є членами груп прикордонної поліції.
Не так давно було також виявлено, що підтримуваний урядом відділ інформації про Штазі, який в даний час займається величезною кількістю файлів Штазі, набирає на службу 52 людини, які мали у минулому зв’язки з Штазі. Глава керівництва Маріан Біртлер була приголомшена, коли їй розповіли, що деякі з цих найнятих робітників підозрюються в спробі блокувати вивчення деяких особливо важливих файлів.
#img_right#12 травня 2006 р., Берлін, нагородження на 56-му Конкурсі Німецьких фільмів. Німець Флоріан Хенкель фон Доннерсмарк (у центрі) з нагородами «Лола» за фільм «Das Leben der Anderen» (Життя інших) у номінаціях ‘кращий директор’ і ‘кращий фільм’.
Також в недавні дебати з питання Штазі зробив внесок номінант Золотого Глобуса за ‘кращий зарубіжний фільм’ – фільм «Життя інших». Переможець вже щонайменше шести нагород «Лола» в Німеччині, фільм Хенкеля фон Доннерсмарка переміг на відомому щорічному конкурсі Європейських фільмів 2006 року.
Тоді як фільм отримав багато хороших відгуків, деякі критики ставили запитання про розумність його загальної основної ідеї. Журналіст з «LA Weekly» Скот Фаундас вважає, що фільм «…озирається на минуле, на ті дні не з гнівом або обуренням, а скоріше, з романтичною і наївною ностальгією… Фільм «Життя інших» хоче нам показати, що Штазі – принаймні, деякі з них, – були, подібно до братерства Гестапо, «лише виконавцями наказів»». Це підсилює деяку стурбованість тим, що німецьких підлітків може привернути «комуністичний кітч» так само, як британські бритоголові і панки 60-70-х рр., які будучи тоді дуже молодими, щоб пам’ятати Другу світову війну, перейняли нацистські емблеми, символи і реліквії як частину своєї тиради проти правлячих кіл.
Менш романтичне зображення жахів життя при режимі Штазі можна знайти в книзі австралійського журналіста Ганни Фандер «Земля Штазі. Розповіді із-за Берлінської стіни».
В одній із цих історій розповідається про дівчину-підлітка на ім’я Міріам, яку спіймали, коли вона намагалася втекти з країни, і посадили у в’язницю. Після звільнення, Міріам вийшла заміж за хлопця-дисидента, але її сімейне щастя зруйнувалося, коли чоловіка заарештували, закатували і вбили. Її спроби розкриття правди щодо смерті чоловіка та місцезнаходження його залишків нагадали мені про схожу ситуацію австралійки, китаянки за походженням, Джен Дай.
#img_right#Чоловік пані Дай був послідовником Фалуньгун, якого китайська влада тривалий час тримала в ув’язненні і піддавала тортурам до тих пір, поки його мертве тіло не було таємничим чином виявлене в покинутій халупі. Цю шокуючу новину місіс Дай дізналася тільки після того, як вона з’явилася на веб-сайті інтернету.
В результаті тиску, що здійснювався нині не існуючою австралійською урядовою радіостанцією Мельбурну 3АК, місіс Дай змогла отримати прах свого чоловіка, або принаймні, якийсь прах, який був оголошений прахом її чоловіка.
За ті чотири роки, що минули з тих пір, вона все ще не добилася пояснення справжніх обставин його смерті – смерті, яка зруйнувала її життя і життя її юної дочки, що росте без батька. Такі випадки – зловісне нагадування про те, що ми повинні завжди залишатися пильними для того, щоб приборкати дії таємної поліції у всьому світі для гарантії того, що спадщина Штазі припинить своє існування.
Денис Чарльтон. Велика Епоха
