Одного разу йшов він крізь гущавину лісу і раптом побачив: біжить біля самої стежини крихітний павук Кандата заніс було ногу, щоб роздавити його, але тут сказав: «О ні, він хоч і маленький, а що не кажи, жива істота. Жалко даремно вбивати його". І пожалів павука.
Злочинні душі, поміщені після багатьох мук в глибини пекла, не знаходили сил стогнати і плакати. От чому навіть великий розбійник Кандата, захльобуючись кров’ю в Озері крові, лише беззвучно корчився, як жаба, що здихає. Але раптом Кандата підняв голову і почав вдивлятися в пітьму, навислу над Озером крові. З цієї порожньої імли, з далекого-далекого неба, прямо до нього, поблискуючи тонким промінцем, плавно спускалася срібна павутинка, немов побоюючись, як би її не примітили інші грішники. Кандата від радості заплескав у долоні. Треба тільки учепитися за цю павутинку і полізти по ній, підіймаючись все вище і вище. Тоді вже, вірна справа, вислизнеш з пекла, якщо повезе, то, чого доброго, і в рай потрапиш. І не поженуть тебе більше на вершину Голкової гори, не кинуть знову в Озеро крові.
Підбадьорений цією надією, Кандата міцно вхопився за павутинку обома руками і почав щосили дертися вгору. Саме собою, для досвідченого злодія це було справою звичною. Але від пекла до райської куделі багато дасятків тисяч рі (міра довжини в Японії). Як він не старався, нелегко йому було дістатися гірських висот. Ліз, ліз Кандата вгору і нарешті навіть його, такого силача, здолала втома. Не зміг він без єдиного передиху дістатися самого неба. Робити нічого, довелося дати собі передих. Ось зупинився він на пів-дороги, висить на павутинці, відпочиває і раптом подивився вниз, у глубоку прірву. Недаремно так наполегливо підіймався Кандата вгору по цій тонкій павутинці. Озеро крові, де він тільки що терпів люті муки, сховалося в непроглядній пітьмі. А вершина страшної Голкової гори, що смутно виблискувала в мороці пекельної безодні, вже під ногами. Якщо він і далі буде так моторно дертися, що ж, мабуть, йому і справді вдасться дати тягу з пекла.
Міцно чіпляючись за павутинку, Кандата вперше за багато років знову набув людського голосу і з реготом гукнув: – Врятований! Врятований! Але тут же раптово помітив, що й інші грішники без числа і рахунку обліпили павутинку і, як шеренга мурах, повзуть услід за ним все вище і вище. Побачивши це, Кандата від переляку і здивування якийсь час тільки і міг що обертати очима, по-дурному широко роззявивши рота. Ця тоненька павутинка і його-то одного насилу витримувала, де ж їй витримати таку кількість людей. Якщо павутинка трісне, тоді і він сам, – подумати тільки, він сам! – що вже забрався так високо, полетить догори ногами в пекло. Прощавай, надія на порятунок.
А поки він говорив це собі, грішники цілими роями виповзали з темних глибин Озера крові. Сотні, тисячі грішників, розтягнувшись довгим ланцюжком, квапливо лізли вгору по павутинці, що виблискує, як тонкий промінь. Треба щось швидше зробити, або павутинка неодмінно порветься і він полетить в безодню. І Кандата залементував на повний голос: – Гей, ви, грішники! Це моя павутинка! Хто вам дозволив підійматися по ній? А ну, живо злізайте. Злізайте вниз! Але що трапилося в ту ж мить! Павутинка, до того часу ціла і неушкоджена, з тріском лопнула якраз там, де за неї чіплявся Кандата. Не встиг він і зойкнути, як закрутившись дзигою, зі свистом розрізаючи повітря, полетів догори ногами все нижче і нижче, в саму глибину непроглядної пітьми. І лише короткий уривок павутинки продовжував висіти, поблискуючи, як вузький промінь, в беззоряному, безлунному небі пекла. Стоячи на березі ставка, Лотоса, Будда бачив все, що трапилося, з початку і до кінця. І коли Кандата, подібно до кинутого каменя, занурився на саме дно Озера крові, Будда із засмученим обличчям знову поновив свою прогулянку.
Серце Кандати не знало співчуття, він думав лише про те, як би самому врятуватися з пекла, і за це був покараний: знову впав у пучину пекла. Яким ганебним і жалюгідним виглядало це видовище в очах Будди! Але лотоси в райському ставку Лотоса залишалися байдужими. Чашки їх перлинно-білих кольорів тихо погойдувались біля самих ніг Будди. І при кожному його кроці золоті серцевини лотосів розливали навколо невимовно солодкі пахощі. У раю час наближався до опівдня.
ПАВУТИНКА
Перша публікація – 1918 р., травневий номер журналу "Акай торі". Сюжет новели належить, швидше за все, до байки Грушеньки з "Братів Карамазових", який був, мабуть, узятий з буддійської притчі.
Голкова гора – згідно японської міфології, гора в пеклі.
Річка Сандзу – згідно японської міфології, річка, котру перехолят грішники, до того як потрапити в пекло.
