Міжнародна Амністія у своєму спеціальному звіті по Китаю за 2005 рік робить висновок: «У деяких аспектах був прогрес убік реформ, але це не змогло зробити значного впливу, і по всій країні відбуваються серйозні порушення прав людини. Десятки тисяч людей продовжують перебувати в неволі або у в’язницях, в порушення їхніх фундаментальних прав людини, і для них існує високий ступінь ризику піддатися катуванням або поганому ставленню.
#img_left#Тисячі людей були засуджені на смерть або страчені, причому, багато хто після несправедливих судів». Нічого із цієї інформації не можна знайти в офіційних газетах Китаю. Замість цього контрольована комуністами газета The People’s Daily продовжує прославляти «економічні досягнення» комунізму й публікує промови президента Ху Цзиньтао й прем’єра Вень Цзябао.
Чи є цей феномен чимсь особливим для Китаю й китайської комуністичної Партії (КПК)? Хоча мій погляд заснований на свідченні й аналізі катастрофи європейських комуністичних режимів, незважаючи на культурні відмінності, не занадто важко побачити багато схожого з існуючим у комуністичній системі Китаю.
Незважаючи на свою економічну гнучкість, китайський комуністичний режим має всі традиційні тоталітарні політичні характеристики. Всі інші великі комуністичні сили зникли, але одна усе ще приносить страждання людям великої країни з багатою культурою й духовними традиціями.
Історія двадцятого сторіччя нагадує нам, що пропаганда розпалення ненависті може принести величезні нещастя мільйонам безневинних людей. Комуністична пропаганда розпалення ненависті вкорінена в антагоністичній догмі класової боротьби, і вона намагається виправдати розповсюджуване державою масове насильство проти уявлюваних «ворогів народу».
Комуністичне керівництво Китаю переслідує багато груп людей протягом десятиліть свого диктаторського правління. Сьогодні вона переслідує людей, що мають незалежні думки, християн і інші релігії, а також етнічні меншостей. Протягом останніх п’яти років вона вибрала своїм ворогом духовний рух Фалуньгун.
Я вірю, що Китай і його жителі одержать величезну користь, довідавшись не тільки про свою власну історичну трагедію комуністичного правління, але також про насильницьке тоталітарне минуле інших країн, і уникне помилок, які відбулися там. Уроки, отримані під час падіння комуністичних режимів у Європі, можуть бути застосовані до Китаю.
Розкладання комуністичних режимів не завжди було мирним, і західним суспільствам був необхідний час, щоб розпізнати свої власні ілюзії й відреагувати силою на організоване масове насильство в колишній Югославії. Відсутність підходящої міжнародної відповіді сприяло дестабілізації в інших регіонах і створило поле можливостей для інших злочинців. В 1994 році події геноциду в Руанді й Бурунді є трагічним нагадуванням складності регіонального й міжнародного балансу сил.
Давайте глянемо на три приклади з недавнього і трохи більш віддаленого минулого. Уже пройшло більше трьох років з тих пір, як Слободан Мілошевич, колишній президент Сербії, сидить у тюремній камері ООН у Гаазі (Голландія), і йому будуть пред’явлені нові докази масових жахливих злочинів, зроблених режимом під його керуванням. Вуковар, Сребриниця й багато інших страшних злочинів, а також знищені селища Косово будуть переслідувати скинутого диктатора до кінця його днів, найімовірніше, проведених у в’язниці.
3 грудня 2003 року міжнародний карний Трибунал ООН у місті Танзанії Аруша, ув’язнив трьох журналістів з Руанди за їхню роль у розпаленні геноциду в 1994 році. Двоє з них – Фердинанд Нахимана, один із засновників радіо Libre des Mille Collines і Хасан Нгезе, власник і редактор екстремістської газети Хуту Kaguru, були ув’язнені довічно. Джин-Боско Бараягвиза, інший виконавчий директор радіо Libre des Mille Collines, одержав 35 років. За менш чим місяць до цього, 6 листопада, суд над чотирма міністрами Руанди, обвинуваченими в геноциді, відкрився в Аруші.
1 травня 1945р. Йосип Геббельс, міністр пропаганди нацистів, і його дружина, щоб уникнути неминучого суду за військові злочини, зробили самогубство в підземному бункері їхнього лідера Адольфа Гітлера. Геббельс занадто добре знав про тяжкість своїх злочинів. Його пропаганда ненависті привела до загибелі шести мільйонів європейських євреїв.
Що означають ці три приклади загалом, і яке вони мають відношення до комуністичної партії Китаю? Всі ці люди відповідальні за вбивства й страждання тисяч і мільйонів безневинних людей. Одним із самих смертельних способів їхніх злочинів була пропаганда розпалення ненависті. Незважаючи на силу, що вони мали під час їхнього правління за допомогою терору, наприкінці всі вони повинні були стати перед лицем правди й справедливості. Хтось може подумати, що ці три приклади повинні служити досить сильним попередженням, щоб зупинити кожного, хто бере участь у пропаганді розпалення ненависті. Але ми бачимо, що історія, здається, повторює себе, і що лідери КПК не хочуть учитися на уроках минулого.
Мілошевич, перед тим як прийти до абсолютної влади, був комуністичним функціонером, навченим методам пропаганди його радянськими наставниками. Він і злочинці Руанди відрізняються своїм минулим, але вони схожі у використаних ними методах і наслідках їхньої пропаганди розпалення ненависті. Підбурювачі із Сербії й Руанди використали техніку пропаганди, якою користувалися самі деструктивні елементи методів Геббельса й методів марксизму-ленінізму. Вони всі діяли за порадою, що Геббельс дав нацистським пропагандистам у своїй промові на мітингу в Нюрнберзі в1934 році, де він сказав, що пропаганда «повинна бути винахідливої» і використати «продуктивну фантазію».
Давайте подивимося на деякі приклади. Деякі з них з недалекого минулого. З липня 1988 року по березень 1991 року сербська газета Politika, керована людьми, що підтримують Мілошевича, публікувала постійний стовпчик за назвою «Луна й реакція», звідки поширювалася необмежена ненависть проти тих, хто не був сербами. Масові злочини, що пішли за цим, відбувалися під ім’ям «етнічних чищень».
В листопаді 2004 року газета «Велика Епоха» повідомила, що школярів у Китаю змушують проходити через процес розпалення ненависті проти Фалуньгун. Через те, що КПК застосовує інформаційну блокаду, можна тільки припускати про дійсний розмах репресій Фалуньгун.
Наприкінці 1993 року й початку 1994 року радіостанції Руанди Libre des Mille Collines транслювали серію програм, що розпалюють ненависть, з метою розділити й розвести по протилежних сторонах населення країни. Хуту-більшість країни сказали, що Тутсі–меньшість таять містичні й демонічні плани проти них. «Убийте їх, або вони вб’ють вас», було внутрішнім змістом радіо Libre des Mille Collines.
23 травня Агентство Франс Пресс повідомило з Уганди, що тисячі трупів жертв геноциду в Рунді були викинуті на берег озера Вікторія. У червні 2005 року багато з людей у США і Європі були здивовані тим, що вони одержували постійні телефонні дзвінки з китайською комуністичною пропагандою й висловленнями проти Фалуньгун.
Інформаційний центр руху Фалуньгун відреагував на цей інцидент з великим занепокоєнням. Він вважає, що ця викликаюча хвилювання кампанія є просто елементом у більшій кампанії знищення Фалуньгун, що здійснює комуністичний режим.
Ці занепокоєння можуть мати істотну підставу, якщо врахувати історію й методи попередніх комуністичних переслідувань у Китаю, і що контрольована державою газета The People’s Daily, що, звичайно уникає згадувань назви руху, у своєму випуску від 5 липня 2005 року припустила, що Фалуньгун блокував супутникові трансляції, що належать уряду.
Параноя КПК у відношенні Фалуньгун нагадує мені мари Радянського Союзу у відношенні «західних ідеологічних диверсій», які змушували радянських комуністів підозрювати, що «Радіо вільної Європи» і інші західні передачі стояли за кожною незалежною думкою в СРСР і майже за кожною невдачею з багатьох невдач радянської системи. Комуністична система не може жити без ворога, з яким необхідно боротися й обвинувачувати у своїх власних недоліках, і без когось, кого можна було б переслідувати для того, щоб підтримувати своє правління за допомогою страху й терору.
Комуністи мають тактичну перевагу використання пропаганди по їхньому вибору: вони застосовують або ігнорують загальноприйняті правила й міжнародні закони по власному вибору. Вони створюють образи нових ворогів, щоб відволікти увагу від їхніх власних невдач. Вони мають дві версії пропаганди. Одна призначена для внутрішнього використання, а інша – для іноземних потреб. КПК намагається впливати на уряди інших країн, використовуючи контакти урядового рівня, і діяти знизу, використовуючи партійні канали й канали розвідки. Недавня кампанія пропагандистських дзвінків у США і Європу явно відповідає останньому.
В 50-х роках спільно здійснювалася китайська й радянська комуністична пропаганда. Ці добре керовані й відносно успішні кампанії фальшиво обвинувачували ООН і американців у застосуванні бактеріологічної зброї у війні з Кореєю. Навіть Міжнародний Червоний Хрест і Всесвітня організація охорони здоров’я не щадились і були зображені як шпигунські агентства, контрольовані США.
Пропагандисти описували, що американська біологічна зброя викликала спалаху віспи в деяких корейських провінціях. Постійне повторення неправди, об’єднаної з повторюваними заявами офіційних представників комуністичного уряду, мала свій ефект на інтелектуалів у західних країнах, що дотримуються лівих поглядів. Навіть деякі західні політики почали задавати питання про дії піхотинців ООН під час корейського конфлікту.
Постійна дегуманізація обраної жертви є головними техніками пропаганди розпалення ненависті. Режим Слободана Милошевича називав кожну опозиційну думку «терористичною дією» і продовжував боротися проти «тероризму» міжнародного суспільства, а також шукати «терористів» усередині країни.
Злочинці Руанди називали своїх жертв із національних меншостей Тутсі «тарганами». Міністр нацистської пропаганди Йосип Геббельс розпалював ненависть проти євреїв. Страшні масові злочини вищезгаданих режимів добре відомі. Нацистські злочинці постали перед Нюрнберзьким судом, негідники з Руанди й Сербії усе ще переслідуються судами ООН. Єдина велика тоталітарна влада, що переслідує безневинних людей, і чиї злочини усе ще не були повністю викриті, – це комуністичний Китай.
Ім’я «ворога» може варіюватися в різних країнах, але правила гри – ті ж. Через те, що комуністична пропаганда не цілком відповідає реальності, їй необхідні «цапи відбувайли», щоб виправдувати свої невдачі. В ідеалі, вони вибирають уявлюваного ворога за межами країни й починають кампанію або «полювання на відьом»: пошук передбачуваних шпигунів цього уявлюваного ворога усередині країни. У ході своєї історії КПК мала багато жертв, яких називала «ворогами». Сьогоднішньою жертвою й, сподіваюся останньої, є Фалуньгун.
Кампанія КПК проти Фалуньгун, у деякому сенсі, схожа на такі ж кампанії в Радянському Союзі. Однієї із самих тривалих кампаній боротьби Кремля, була боротьба проти «західних ідеологічних диверсій». Коли в 60-х роках радянське керівництво усвідомило, що кожний громадянин може бачити, що їхні гасла про будівництво процвітаючого соціалістичного суспільства не відповідають реальності, воно швидко скинуло провину на «імперіалістичну змову».
Юрій Андропов, начальник КДБ у той час, в 1967 році створив «п’яте Управління», щоб боротися з «ідеологічними диверсіями». Західні ЗМІ, загалом, і Радіо Вільна Європа, зокрема, саботувалися. Величезні бюрократичні апарати повинні були доводити свою корисність. Контрольовані державою ЗМІ здійснювали кампанії чорніння представників західних радіомовних компаній і аналітиків. Служби безпеки переслідували слухачів західних радіостанцій.
Міф про зовнішню змову був таким «зручним» для комуністичного режиму, що тривав майже до кінця існування цієї системи. Але доля цього міфу є іронічною. Люди, що підсилюють цей міф, з одного боку, вірили в силу свого методу конспірації, а з іншого боку – вірили, що інформація, що виходить із західних джерел, була на 99% правдивій. Пізніше, деякі члени партійної еліти й представники служб безпеки зізналися, що вони таємно використали західні трансляції як свої джерела інформації.
Бачучи катастрофу радянської комуністичної системи й кінець європейських комуністичних режимів, що схоже на завершення гри в доміно, можна впевнено сказати, що кінець правління КПК у Китаю є недалеким майбутнім. Зміни йдуть із прискорюваним кроком. Я сподіваюся, що в інтересах щасливого майбутнього китайців ці зміни наступлять незабаром. Чим довше буде дозволено КПК грати в її брудні ігри, тим більше буде рости розрив між її ідеологією й реальністю. І навпаки, чим коротше буде життя комуністичної партії Китаю, тим менше буде ризик, що трагедії, такі як у Югославії й Руанді, повторяться в Азії.
Якщо свідомість людей занадто довго відділено й заховано від реальності, пробудження може бути хворобливим. Поширення правдивої й незалежної інформації допомагає людям пробудитися й повернутися до реальності. Хвиля виходів з рядів КПК, що відбувається останнім часом, є явною ознакою пробудження. Як тільки цей феномен досягне достатньої сили, ми почнемо згадувати про КПК у минулому часі.
Пітер Звагуліс, спеціально для Великої Епохи
