Розсипані кам’яні фундаменти колись затонулої церкви виринули з озера під час рекордної посухи, разом з розбитими надгробками та руїнами багатовікового міста на півночі Філіппін.
Тут, у водосховищі біля дамби Пантабанган, за 125 миль на північ від Манілли, діти стрибають і лазять серед залишків зруйнованих будинків, туристи роблять селфі, а місцеві рибалки переправляють відвідувачів на крихітний острівець, який колись був повністю затоплений, а тепер виринув на поверхню відтоді, як водосховище було вперше заповнене в 1970-х роках.
Місяці березень, квітень і травень зазвичай найсухіші для країни архіпелагу. Але в той час, як дві гідроелектростанції поблизу греблі, в провінції Нуева Ехія, зазвичай припиняють роботу 1 травня, цього року вони були зупинені раніше через сильну посуху, яка вразила Південно-Східну Азію.
Через невеликі дощі та періоди сильної спеки температура повітря сягнула 37°C, а рівень води у водосховищі впав на 164 фути, порівняно з його найвищим рівнем у 725 футів.
Водосховище слугує основним джерелом води та зрошення для Нуева Ехія та прилеглих провінцій, повідомляє Guardian. В умовах посухи фермери були змушені перейти від вирощування рису до овочів, які потребують менше води.
Рекордна спека також змусила школи призупинити навчання, а уряди Філіппін та інших країн Південно-Східної Азії закликали населення не виходити на вулицю.
Руїни міста Пантабанган почали спливати на поверхню в березні, і частини міста, яких десятиліттями не торкалося сухе повітря, тепер оголилися. Протягом багатьох років підйоми та спади рівня води сприяли тому, що церковний шпиль і частини міста час від часу виринали на поверхню. У дуже рідкісних випадках над поверхнею з’являється саме місто.
Зараз повернення затонулого міста, якому вже 300 років, стало розвагою для відвідувачів, деякі з них, як повідомляється, жили там до того, як було створено водосховище.
Сотні мешканців місцевих сіл і ферм були примусово виселені урядом під час будівництва греблі в 1970-х роках. Деякі з них зараз повернулися, щоб згадати минуле, зокрема 68-річна Мелані Дела Круз, яка була підлітком, коли її сім’ю змусили покинути свій дім.
«Я була схвильована, тому що мені довелося згадати своє колишнє життя там», — розповіла пані Дела Круз в інтерв’ю Daily Mail. «Моє серце було переповнене, тому що я там навчалася, я народилася там».
Для місцевих жителів туристи, яких приваблюють руїни, стали справжнім подарунком, зокрема й для рибалки Нельсона Деллера.
«Тоді я заробляв лише 200 песо [$3,50] на риболовлі, але з приїздом туристів я заробляю від 1,500 до 1,800 на день», — розповів пан Деллера в інтерв’ю The Guardian.
Затонуле місто, яке є чимось на кшталт місцевої легенди, дуже відоме. Воно має своїх прихильників, серед яких 61-річна медсестра на пенсії Ауреа Делос Сантос, яка приїхала сюди, щоб дослідити його знамениту церкву. «Коли я почула про те, що затонулу церкву старого міста Пантабанган підняли на поверхню, я дуже зраділа і захотіла її побачити», — розповіла вона виданню.
