Кубок Лікурга, відомий завдяки зображенню сцени за участю царя Фракії Лікурга, — це 1600-річна нефритово-зелена римська чаша, яка змінює колір залежно від напрямку світла, що падає на неї. Скляна чаша спантеличувала вчених відтоді, як її придбав Британський музей у 1950-х роках. Вони не могли з’ясувати, чому чаша виглядає нефритово-зеленою, коли її освітлюють спереду, але криваво-червоною, коли освітлюють ззаду.
Таємниця була розгадана в 1990 році, коли дослідники з Англії ретельно вивчили розбиті фрагменти під мікроскопом і виявили, що римські митці були першопрохідцями в галузі нанотехнологій: Вони просочили скло частинками срібла і золота, подрібненими до розмірів 50 нанометрів у діаметрі, що становить менше однієї тисячної розміру крупинки кухонної солі.
Робота була настільки точною, що результат не міг бути випадковістю. Насправді, точна суміш попередніх металів свідчить про те, що римляни вдосконалили використання наночастинок — «дивовижний винахід», за словами археолога Яна Фрістоуна з Університетського коледжу Лондона. При потраплянні світла електрони, що належать металевим частинкам, вібрують таким чином, що змінюють колір залежно від позиції спостерігача.
Тепер здається, що ця технологія, яку колись використовували римляни для створення прекрасного мистецтва, може мати набагато більше застосувань — надчутлива технологія може допомогти діагностувати людські хвороби або виявляти біологічні загрози на контрольно-пропускних пунктах безпеки. Ганг Логан Лю — інженер з Університету Іллінойсу в Урбана-Шампейн, давно займається використанням нанотехнологій для діагностики хвороб. Він та його колеги зрозуміли, що цей ефект має невикористаний потенціал.
Вони провели дослідження, в якому створили пластину, наповнену наночастинками золота або срібла, по суті, створивши масив, який був еквівалентний Лікургській чаші. Коли вони наносили на пластину різні розчини, такі як вода, олія, цукор або сіль, кольори змінювалися. Прототип був у 100 разів чутливішим до зміни рівня солі в розчині, ніж сучасні прилади, які використовують подібні технології. Можливо, одного дня він знайде своє застосування в портативних пристроях для виявлення патогенних мікроорганізмів у зразках слини чи сечі, або для запобігання спробам терористів пронести небезпечні рідини на борт літака.
Це не перший випадок, коли римські технології випереджають сучасні. Вчені, які вивчали склад римського бетону, що був занурений під Середземне море протягом останніх 2 000 років, виявили, що він перевершував сучасний бетон з погляду довговічності та був менш шкідливим для навколишнього середовища. Отримані знання використовуються для вдосконалення бетону, який ми застосовуємо сьогодні.
Чи не іронічно, що вчені звертаються до робіт наших так званих «примітивних» предків за допомогою в розробці нових технологій?
Передруковано з дозволу Ancient Origins. Читайте оригінал.
